Наші 1920-ті

​​130 років Борису Лятошинському

Видатний український композитор народився 3 січня 1895 року в Житомирі. Закінчив Київську консерваторію, навчався в Рейнгольда Глієра.
Наші 20-ті — доба становлення, розвитку і розквіту творчости Лятошинського як композитора. Його вже тоді вважали найвидатнішим композитором сучасности. Його оперу «Золотий обруч» називали першою українською оперою «у великому стилі».
У 1930-х Лятошинського звинуватили у формалізмі і митцеві довелося терміново перебудовуватися.

З відгуків про творчість Лятошинського в наші 20-ті.

У 1931 році композитор і диригент Антін Рудницький пише у львівській газеті «Діло»: «Лятошинський у своїх музичних переконаннях, у своєму творчому кредо наскрізь модерніст. Коли інші наші композитори, більше чи менше талановиті, йдуть утертими шляхами, він сміло йде своєю власною дорогою, не лякаючись і не завертаючи з неї, навіть коли вона веде “наліво”. Тепер Борис Лятошинський у розквіті всіх творчих сил: йому тільки 34 роки і це поруч з його талантом є запорукою, що українська музика ще не одного може від нього чекати».

Одночасно 1930 року композитор і музикознавець Валентин Костенко у харківському журналі «Критика» зараховує Лятошинського і його учня Ігоря Белзу до «групи експресіоністів європейського ґатунку в українській музиці як найхарактерніших представників буржуазно-індустріального урбанізму».
На його думку, «Борис Лятошинський — чи не найвидатніший український експресіоніст. Характерні ознаки його творчості є складність фактури, примхливість музичного малюнку і гостро-витончена експресія письма».

У Національній філармонії України триває фестиваль музики Бориса Лятошинського Liatoshynsky Space. Це п’ять концертних програм і п’ять дискусій про гострі й важливі теми для українського мистецтва й українського суспільства. Зокрема, 8 січня буде розмова й про наші 20-ті та мистецтво. Афіші й квитки на сайті філармонії тут.

#наші20

​​Василь Чечвянський
ПАДАВ СНІГ

За вікном падав сніг...

В затишному кабінеті за столом сиділо двоє: старий сивий дідуган — товариш 1928-й, і молодий червонощокий юнак — товариш 1929-й.
Пробило 12...
— Що ж, папашо, почнемо, — промовив 1929-й, витягаючи з портфеля папери. — Повноваження ваші скінчились, передавайте справи.
— Так. Скінчились, — зітхнув 1928-й. — Що ж, приймай.
— Мандат є?
— Єсть.
— Ну, читай, що там написано. Тільки повагом і голосніше, а то я трохи недочуваю.

Товариш 1929-й почав:
«Пропонується вам рівно о 12 годині ночі 31 грудня прийняти всі справи від товариша 1928-го і негайно приступити до виконання обов’язків Нового року. Найближчими вашими завданнями вважаються такі: ліквідація неписьменності, боротьба з прогулами, п’янством, самогоном, некультурністю, безпритульністю, релігійними забобонами, бюрократизмом, тяганиною...

Довго читав мандата Новий рік, бо багато-багато завдань поклав на нього Старий Хронос.

І коли, скінчивши читати, товариш 1929-й глянув на товариша 1928-го, старий, низько схиливши сиву голову, тихо плакав...
— Що з вами, дідусю? — участливо спитав 1929-й.
— Нічого... нічого... Це я так. Молодість свою згадав, юнацтво. В моєму мандаті те саме було написано...

За вікном падав сніг...

Карикатура Льва Каплана.

#наші20

​​Сьогодні день народження
Михайля Семенка

Народився 31 грудня (19 грудня ст. ст.) 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту Полтавської губернії.
Розстріляний 24 жовтня 1937 року в Биківні під Києвом.


МІЙ РЕЙД У ВІЧНІСТЬ — І

Гео Шкурупієві

Мис Святий Ніс, мис Фіолент, мис Айя,
«зачаровані» бухти і скелі —
лицем до океану сиджу я
і думаю про Корею.

Що значать консервні коробки
між урвищ цих і
кущів? —
Може, колись тут були тропіки,
а вглиб півметра —
рештки
віків.

Тепер, звичайно, звичні люди ходять
і недокурки зобачиш тут і
там,
тисячоліття ходили тут, і на споді —
когорти конквістадорів, що залишили руїни
брам.

Я славлю кожне на землі місце —
в ньому не тільки пейзаж —
пройде іще років двісті
і, може, тут
буде
гараж.

А в мої легені — свіжий
вітер,
глиби обвітривши магм,
вапняків.
І гойдаються на скелі віти
вічних
чагарників.

Так само сонце сходить
і захід сьогодні — в віках,
і мілійони ниток
зводить
цей блиск неба в огнях.

Я славлю одноманітні обрії —
вдивлялись віки поколінь,
вдивлялись очима
кобри,
прагнучи берега тінь,
і булькіт спокійний
моря —
вічне дихання у
млі —
от чому скрізь неповторна,
вічність в
житті
землі.

24.VI.1928. Севастополь

#наші20
#Семенко

Новорічна обкладинка журналу «Червоний перець», січень 1928 року

Малюнок Льва Каплана

#наші20

Микола Бажан. «Вибрані вірші»

Видавництво «Vivat» несподівано встигло до Нового року віддрукувати книжку «Вибрані вірші» Миколи Бажана. Передзамовлення попередньо обіцяли 3 лютого, тож у книжці стоїть уже 2025 рік. І виходить, що книжка вже є, а передзамовлення за зниженою ціною ще діє.

Книжку приурочили до 120-річчя з дня народження поета.
Що в ній є?
❗️ Передмова Сергія Жадана, влучна, як постріл
❗️ Усе найкраще з доробку Бажана — від наших 20-х до початку 1980-х
❗️ Післямова Альони Артюх, ясна й чітка, як різьблена тінь
❗️ Словник Бажана, багатющий і химерно прекрасний

Замовити «Вибрані вірші» Бажана можна тут.

Далі у видавництві має бути книжка ПРО Бажана. Статтю-проспект до неї читайте тут.

Восени до дня народження Миколи Платоновича записали розмову з Олександром Савчуком. Це трохи незвичайна розмова, бо вона радше про наше відчуття Бажана. Хоча там є й конкретні сюжети, зокрема про дружбу з Гео Шкурупієм, про письменницькі виступи на провінції. Це сюжети, які будуть у майбутній книжці про Бажана. І про Сартра та Симону де Бовуар теж буде.

Розмова про Бажана

#наші20

​​Микола Зеров
ВОРОЖІННЯ

Різдвяна тиша повагом зійшла
На місто пообіднє присмеркове.
На білий іній, на вбрання святкове
Заноситься рідка холодна мла.

Мов більма з помережаного скла,
Вітрини дивляться в лице зимове,
І з гомоном розтріпаної мови
Чужа веселість мимо нас пройшла.

Та багатьом уже немає свята.
Колись весела і червона дата
Як чорна цифір нині промайне —

І лиш нудьгу всередині сколише,
І скаже місяцеві стріть мене
Примарою холодного безгрішшя.

29.01.1932

На фото: Микола Зеров у колі друзів. Без дати, але не раніше, ніж кінець наших 20-х

#наші20

​​«Музична драма» й українська сецесія

У 1919 році в Києві заклали український оперний театр під назвою «Музична драма». Ініціативу підтримав нарком освіти, есер-боротьбист Гнат Михайличенко.

Черговими режисерами театру запросили Леся Курбаса і Григорія Гаєвського. Балетмейстером став Михайло Мордкин, сценографом — Анатоль Петрицький. Головний диригент — Михайло Багриновський. У трупу запросили Платона Цесевича, Олену Петляш, Івана Гриценка.

До постановки готували опери Миколи Лисенка «Утоплена» і «Тарас Бульба»: шили костюми, виготовляли декорації.

Через півроку Київ захопили денікінці. Гната Михайличенка розстріляли, його могила невідома. «Музичну драму» закрили, театр уже не відродився.

В архіві Григорія Гаєвського збереглися ескізи костюмів до «Утопленої» роботи Михайла Жука і Бориса Романовського. Останній вчився в Парижі в Делеклюза й Боннара, працював сценографом у Паризькій опері.

Уцілілі ескізи — зразки українського модерну. І якщо про Бориса Романовського треба писати під хештегом #НасНеБерутьНаВиставки, то Михайла Жука ви можете до кінця року побачити на виставці «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні» в НХМУ.

Борис Романовський. Ескіз костюма балету для опери «Утоплена». Київ, «Музична драма», 1919.

#наші20

​​Леонід Первомайський
ПОЇЗД ВІДХОДИТЬ
З циклу «Харківські елегії»

Поїзд відходить за двадцять хвилин. За годину
поїзд відходить. За шість і за вісім годин
поїзд відходить. В скреготі, в хлипах, в димі
поїзд відходить. У безвість. В ридання. В дим.

В блискавки вітру. В його божевільну гонитву.
В прірву степів і бездонні колодязі міст.
В рейок тремтіння. В дощі, що закинули кітву
в озеро дальності, відстані, простору, тьми.

Відстань і швидкість. Забуті дороги кохання.
Час і зупинка. Поїзд відходить. За мить
поїзд відходить. У зливу. У хмари. В ридання.
В сонце. Відходить! Відходить! Відходить! Зі тьми.

Як бомба котиться верста
і вибухає невловимо...
О, полустанків тихий став,
що наростає вузловими!

О, чулість вітру і перон,
як трупом, критий жовтим листям,
І тихих зустрічей пором
на озері прощань імлистім.

За берегами, де межа,
де музика осіння саду —
мені не жаль, мені не жаль
хвилин прощання і розпаду.

Тут падають, як лист, як сон,
хвилини, пристрасті, минуле,
і знов колишеться вагон
у тьму, у ніч, як свист, як куля.

О, молодість моя! Мости
мого кохання! Як це дивно
стежками на вогонь брести...
Відходить поїзд за годину.

З осіннього в сльозах перону
ліхтар останнього вагону.

Харків, 1932

Первомайський, Леонід. Пролог до гори. — Х.: ЛіМ, 1933. — 120 с.
Художник Василь Седляр.

#наші20
#ПростоХорошийВірш

Яка вистава йде в театрі?

Кінчивши справи,
Кожен любить
Дивитись виставу
В театрі чи в клубі.

Книжечка Марії Котляревської «Велике місто» (1931). Текст Зіновія Біленка.

Локації впізнавані, особливо Держпром, поштамт, урядові установи, книжкова фабрика ім. Петровського. Театр не підписано, але навіть афіша на ньому прочитується.

#наші20

​​131 рік Миколі Хвильовому

— Сьогодні моє любиме число — 13. Отже, сьогоднішній день мусить принести нам якусь приємну несподіванку. Як ти гадаєш, що це має бути?

...Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи (мій сюжетний любовний роман «Вальдшнепи» буде в третьому томі) — все те, чим там пахне сумновеселий край нашого строкатого життя. Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитись таким шикарним, як леопард. Іще люблю я до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки («садок вишневий коло хати») і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я — мрійник і з висоти свого незрівнянного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного віку. Ну, і так далі.

...Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово! Хай живе тропічна злива — густа, запашна й надзвичайно тепла. Я — вірю!

З днем народження, Миколо Григоровичу! Хай летять огнянопері вальдшнепи!

#наші20

«Невеличка драма» закінчилася, бо є кава.

У книгарнях Vivat можна придбати дріпкаву за мотивами серії «Vivat класика».