ЯВ - Язичницький Вісник

Геродот (IV, 71) залишив нам цікавий опис похоронних звичаїв скіфів. Після похорону зверталися до очищення: кидали коноплю на розпечені камені і вдихали дим; «насолоджуючись такою паровою банею, скіфи голосно кричать від задоволення» (TV, 75). Цей ритуал очищення має шаманський характер: культ мертвих, використання коноплі, парильня і «крики» дійсно складають специфічний релігійний комплекс, метою якого міг бути тільки екстаз. Шаман-психопомп не згадується в описі Геродота — він говорить лише про очищення під час поховання. Але подібного роду ритуали очищення у багатьох тюркських народів збігаються з супроводженням шаманом покійника до нового місця проживання — в Підземний Світ.
Скіфи, ж у свою чергу, мали певний культурний вплив кочових народів Євразії (тюрків, угорців), а також зберігали архаїчні індоєвропейські техніки екстазу.

ЯВ #шаманізм #скіфи

Вотан, повідомляє нам Сноррі, знав і використовував шаманську техніку, звану сейдр: завдяки їй він міг передбачати майбутнє, смерть, нещастя або хворобу. Але, додає Сноррі, це чаклунство викликало таку «огиду», що люди зверталися до нього не «без сорому»: сейдр частіше був справою гюдхьер («жриць» або «богинь»). Джерела говорять про чаклунів (сейдмен) і чаклунок (сейдконур), і відомо, що Одін навчився сейдру від Богині Фрейї.
Локі, будучи антибожественної природи, звинувачує Вотана у використанні цього вида магічного мистецтва, не маючи здатності відчути святість Божественного Екстазу. Не розумів святості сейдру і християнин Сноррі.Один із найкращих описів сейдкони або спакони дає «Сага про Ейріка Рудого»: у розпорядженні спакони дуже багатий ритуальний одяг — блакитна накидка, прикраси, шапка з чорного ягняти з вставками з білої кішки. Вона також носить жезл і під час сеансу сідає на досить високий настил на подушці з курячих пір'їв. Сейдкона (або вьольва, спакона) мандрує, відкриваючи людям майбутнє і передбачаючи погоду, врожай тощо. При ній знаходяться п'ятнадцять дівчат і стільки ж юнаків, які співають хором. Музика відіграє важливу роль у підготовці екстазу. Під час трансу душа сейдкони покидає тіло і блукає в просторі.

ЯВ #шаманізм

Канал наших друзів із правильною літературою

Днесь, у першу повню після Зимового Сонцестояння, ми опублікували перше відео на нашому ютуб-каналі.
Запрошуємо до перегляду)
https://youtu.be/fi9wno6mOmg

ЯВ

Ймовірно, має сенс розгляд балтійського та слов'янського язичництва як єдиної міфо-релігійної системи, єдиної традиції - балто-слов'янської.
Так чи інакше, головне джерело реконструкції слов'янської міфології - міфологія балтійська. Саме завдяки фольклору балтійських народів було розроблено структуру так важливого нам індоєвропейського "основного міфу". Завдячуючи балтійським матеріалам, було здійснено наше богословське дослідження міфо-релігійного образу Рогатого Віщого Бога.
До цього варто додати, що з європейських найближча до витокової праіндоєвропейської саме балтійська.
Балто-слов'янський пантеон гармонійний і відповідає як трифункційній гіпотезі Дюмезіля, так і дуалістичному космогонічному міфу. При цьому він зберігає архаїчні теоніми.

ЯВ

Кумир Духа з липи в автентичному стилі

Висота - 15 см
Вартість - 400 грн.
🟢У наявності

Для замовлення писати - @RyzhyiRusich

ЯВ #ідоли #унаявності

Кутх - центральна і, ймовірно, найбільш архаїчна фігура у міфології палеоазіатів, першопредок і творець світу (в деяких міфах - один із творців), трикстер. Культова роль Ворона невелика (він фігурує в шаманських заклинаннях проти злих духів та в обрядових іграх, Ворон і його дружина зображувалися на сакральній драбині в землянці, коряки апелювали до Ворона під час запалювання нового вогнища, у ітельменів під час свята кита кричали Вороном), але значення його в міфології виняткове. Ворон, на відміну від інших фігур палеоазіатського пантеону, специфічно пов'язаний з міфічним часом. У чукотському фольклорі він — головний герой «сказань початку творіння», а у коряків та ітельменів міфічний час прямо визначається як час, коли жив Ворон і його родина. Існують коряксько-ітельменські перекази про те, що, «здійснивши свої подвиги», Ворон залишив людей, які не хотіли слухати його порад.

Хуґін і Мунін
Караш

ЯВ #шаманізм

Ми вже починали розповідь про значення воронів у міфо-релігійних системах із розвиненим шаманізмом, до яких належить і германо-скандинавське язичництво. Поговоримо також і про культ Ворона-Шамана у інших народів.

Караш — в алтайській міфології Син і Посланець Ерлік-Хана, Який живе на 5-му рівні Нижнього Світу в чавунному палаці, спить на ліжку з чорного бобра, їздить на темному-мухортому коні або на чорних чавунних санях.

Караш має пліть із чорної змії, а повід з живої змії (подібно описують і Ерліка). Може набувати різних подоб, зазвичай його описи жахаючі і пов'язані з демонічно-хтонічною символікою. Його посланцем є чорний ворон і сам Караш може являтися у образі Ворона. Караш служить посередником між шаманами та Ерліком, керує ними під час жертвоприношень Ерліку, супроводжує в підземний світ, допомагає шаману в поверненні душі людини. Молодий кам отримував у Ерліка свого Караша (образ духа-помічника).

Про Хуґіна і Муніна

ЯВ #шаманізм

Знахідка 5 жовтня 2024. Південна Данія, комуна Гулдборгсунд.
Віщий Рогатий Бог Смерті і Натхнення у екстатичному танці. Поширений на просторі розселення германських народів дохристиянських сюжет, що, ймовірно, також відтворює і реальний ритуальний танець.
Танцюристи тримали списи, що символізували Ґунґнір, мали на собі рогаті шоломи або голови рогатих тварин (можливі обидва варіанти). Також екстатичні танці, подібно до багатьох шаманських обрядів, могли відбуватися у шкурах ведмедів та вовків, на що вказує теонім Вотана Loðungr - "Вдягнений у волохату накидку".

ЯВ

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАНТЕОН
Ч. IV - Богині

Культ Богинь у індоєвропейських етнорелігійних системах розвивався під значним впливом неолітичних традицій. При цьому міфологічні образи жіночих божеств завжди амбівалентні. Так, наприклад, Богиня Родючості може бути також Богинею Смерті (Фрея у германців, Мара у слов'ян), Мати-Земля породжує як Богів, так і чудовиськ (Гея у еллінів). При цьому Богині завжди пов'язані із вітальними силами Природи та з материнством.
Відомим багатьом індоєвропейським (і не тільки) народам образом є Богині-Пряхи, які прядуть долю та символізують Минуле, Теперішнє та Майбутнє (германські Норни, грецькі Мойри, слов'янські Рожаниці). Із прядінням мають зв'язок і Богині-Матері у цих етнічних релігіях (Фріґґ у германців, Мокоша у слов'ян; пор. також Умай у тюрків).

ЯВ

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАНТЕОН
Ч. III - Помираючий і Воскресаючий Бог

Бог Родючості - Бог-Покровитель зерна, землеробства, родючості, вітальних сил пробудження Природи після зимового сну. У багатьох етнорелігійних системах, не тільки індоєвропейських, а, так чи інакше, в усіх народів, знайомих із обробкою землі, існує міф про Смерть і Воскресіння Бога Родючості, Тілом і Кров'ю Якого стають Плоди Його Божественності - Хліб та Вино. Ритуальне Вкушання Тіла Бога стає шляхом до Обоження та досягнення Єдності у Божественній Святості (звідси християнське причастя). Прикладами образів є Діоніс, Потрімпо, Ярило.

ЯВ

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАНТЕОН
Ч. II - Темне Сакральне і Натхнення

Віщий Бог Смерті - Бог-Шаман, Один з Творців у дуалістичному космогонічному міфі, Володар Світу померлих. Даритель Священного Сп'яніння, Натхнення. Покровитель поезії, шаманських подорожей, багатства, війни та екстазу. Веде у Дике Полювання духи мертвих та дів-воїнів (балтійські веле, германські валькірії). Творець гір, печер, боліт, темних духів. Пов'язаний із хтонічно-акватичним простором. Приніс Себе у Жертву Собі ж, відкривши шлях у Божественне Безсмертя через Ініціацію. У багатьох етногенетичних міфах індоєвропейських народів саме Віщий Бог Смерті є Першопредком. Прикладами образів є Велес-Чорнобог, Вотан, Яма.

ЯВ

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАНТЕОН
Ч. I - Уранічний Патріарх
Неодноразово ми піднімали тему структури індоєвропейського (за самоназвою - арійського, від arya - "благородний") пантеону. Нині ж систематизуємо і дещо доповнимо наші висновки.

Небо-Батько (*Dyḗus ph₂tḗr) - Патріарх Божественної Родини, Один з Творців у дуалістичному космогонічному міфі. Володар небесних просторів, покровитель клятв, права, особливих чарів. Із Матінкою-Землею вступає у ієрогамію, породжуючи Життя. Творець рівнин, світлих духів. У міфологічних системах з часом стає досить пасивний, його культ менш виразний ніж у Богів родючості. Прикладами образів є Тюр, Зевс, Юпітер, Сварог-Білобог.
Громовержець (*Perkwunos - "Вдаряючий" або "Володар Дубів") - активна форма, Явлення, Лик Уранічного Патріарха або інший Бог, пов'язаний із небесним сакральним. Покровитель воїнства, джерело родючості, сексуальних та вітальних сил Природи. Теж входить у ієрогамію з Матір'ю-Землею. Перемагає хтонічні демонічні сили. Прикладами образів є Перун, Тор, Індра.

ЯВ

Лісові духи по-різному описані слов'янами. Найчастішим образом є старець із характерними для лісу рисами: мохом на плечах, листям чи гіллям у волоссі, зооморфними атрибутами (як владар лісових тварин) Саме такий дух найчастіше й називається власне Лісовиком, Лісовим дідом. Розміру Лісовик може набувати різного - від крихітного до висоти найвищих дерев.
Як демонічна сутність, лісовик має зв'язок із сакральним лівим (частини одягу з лівого боку завернуті, запхані на правий бік)
Лісовик є також Покровителем мисливців і древнім мисливським Богом, якому приносили жертви і присвячували першу впольовану здобич. У слов'янській міфології лісові духи пов'язані із Велесом, у міфології ведичних аріїв покровителем полювання був Рудра-Шива.

ЯВ

Щодо міфо-релігійних образів духів у слов'янському (і не тільки) язичництві, то варто пам'ятати, що немала частина "представників нижчої міфології" мала до християнізації божественний статус. Так образ Богині Мари був демонізований до рівня "духа, що надсилає нічні жахи", а у балтійських народів образ Велеса-Велняса змішався з християнським уявленням про диявола.
Наші предки зберегли демонологію набагато краще ніж теологію. Разом з тим, варто прояснювати деякі особливості міфологічних образів духів у слов'янській етнорелігійній системі.
Духи мають різне походження і сутність. Так духи місць (природних, як гори чи болота, і створених людиною, як домівки чи бані) можуть бути як і споконвічним (або з часу появи цього місця) хранителем/мешканцем, так і духом померлого, який з тієї чи іншої причини залишився у цій місцевості. Важко сказати чи є місця, не населені духами.

ЯВ

Щезник (також відомий як "Той, Хто в скелі сидить") - хтонічний дух у гуцульскій міфології. Ймовірно, уявлення про Щезника походить від міфо-релігійного образу Рогатого Бога Смерті. Так назви "Щезник" і "Той, Хто в скелі сидить" вказують на певну прихованість, здатність бути незримим, щезати, подібно таким теонімам Бога Смерті як Аїд (грецьке ἀϊδής - "Невидимий") та Ґрімнір (давньоісл. Grímnir - "Маска"). У етногенетичному міфі Щезник є Предком гуцулів (пор. з етногенетичними міфами інших народів, де Бог Смерті є і Пращуром - Ерлік у тюрків, Вотан у германців, Яма у ведичних аріїв).
Цей дух часто описується як наділений зооморфними атрибутами (роги, хвіст) гравець на флоярі, який співає про своїх кіз (скот як символ людських душ).
Зв'язок Щезника із хтонічно-акватичним простором підтверджується також і фольклором, якому відому легенди про вигнання святою водою Щезника з гірських ущелин до озер/боліт.

ЯВ