На черзі моя (сподіваюся остання на найближчий час) розгорнута розповідь про черговий книжковий клуб, разом з яким я читаю, і це Ukrainian Book Club. Нехай назва вас не вводить в оману, бо локація учасників - Бостон, Масачусетс, США. Я потрапила в цей клуб влітку, напевно він був для мене другим після Закладки. Я дізналася, що його кураторкою є моя нова знайома, теж сумчанка, і звісно мені дуже кортіло доєднатися до спільноти однодумців. Якщо я розумію концепт клубу правильно, то для того, щоб брати в ньому участь, не обовʼязково знаходитися в західній півкулі, просто майте на увазі, що переважно ми зустрічаємося ввечері за місцевим часом, тобто вночі за Україною (хоча я і сходила на клубну зустріч о другій ночі, коли на Новий рік гостила у батьків). Книги для клубу переважно обираються голосуванням, хоча як і всюди - бувають виключення. Так, наприклад,ʼ сталося зі Шпигунками, адже одна з учасниць (Лано, привіт!) знала авторку особисто і мала змогу запросити її до нас на обговорення, тож ми радо зголосилися. Разом з клубом я вже читала: 1. "Дім для Дома" Вікторії Амеліної (на жаль, на обговорення я не пішла, бо не встигла дочитати книгу до його початку, і не хотіла наковтатися спойлерів; а причиною затримки став Baldurs Gate 3); 2. "Котик, Півник, Шафка" Олександра Михеда; 3. "Сад Гетсиманський" Івана Багряного; 4. "За Перекопом є земля..." Анастасії Левкової; 5. "Схід українського сонця" Катерини Зарембо; 6. "Шпигунки з притулку Артеміда" Наталії Довгопол. Як бачите, ми фокусуємося виключно на українській літературі. Переважно на сучасній, але інколи і закриваємо прогалини класики; читаємо здебільшого художку (хоча і на дуже серйозні теми), але проскакує і нонфік - до речі в березні ми читаємо "Мову-меч" Євгенії Кузнєцової (обговорення 10 квітня). Переважна більшість членів клубу, з якими я встигла познайомитися - українці, що давно живуть в США. Але є такі ж як і я, - хто переїхав після повномасштабного вторгнення. Особливістю наших обговорень є те, що часто книжка задає нам лише вектор для дискусії на якусь тему, явище, тощо. І ці обговорення для мене дуже ціні, бо я маю можливість розділити як досвід еміграції, так і скласти колективний спогад про Крим або Донбас, поговорити про сприйняття західним світом нашої війни як в контексті вторгнення, так і з більш далекої історичної перспективи. Я напевне казала так і про інші клуби, але і бостонський є для мене дуже важливим, і я неймовірно ціную наші зустрічі, тому дуже тішуся, що доля мене з ним звела (Аню, дякую тобі дуже!). В одному з наступних постів планую підсумувати, чому я ходжу в книжкові клуби, і які бачу плюси та мінуси читання разом з такими спільнотами.