Неділя 11-а після ПʼятидесятниціЗдатність до прощення є могутньою силою нашої душі, адже простити – це не просто вустами промовити необхідну конструкцію слів, які бажає почути протилежна нам людина, але поглянути на цю людину душевними очима, побачивши в ній самого себе. В сьогоднішній притчі трагедія першого боржника полягала в тому, що у своєму другові він себе бачити не бажав. Він, котрий буквально тільки-но був помилуваний царем за власні величезні борги, вчинив зі своїм товаришем буквально протилежно, за що і засуджується. Щодо цього випадку доцільно згадати чудові слова святителя Григорія Богослова, який говорить:
«Прощай – прощений; милуй – помилуваний; людинолюбством здобувай людинолюбство, поки є на те час».
Дуже влучні заувага святителя –
поки є час. Іноді здається, що людина планує своє життя таким чином, нібито ніколи не постане перед праведним і непідкупним Судом Божим, а буде існувати на цій землі вічно. Але, на відміну від фізичного тіла, безсмертною і вічною є лише тільки наша душа, яка збагачується не матеріальними цінностями, але духовними скарбами. Людині варто не забувати про те, що із набутого земного достатку вона нічого із собою не в змозі забрати, проте від неї залежить, що вона тут після себе залишить. Що це буде? Сором та ганебна слава нестримної жадібності чи все ж таки благочестиві вчинки, добрі справи та пам’ять про світлу душу, яка завжди була готова відгукнутися на допомогу ближнім, споглядаючи в них абсолютно тотожну подобу Божу, яка є і в тобі самому? Для християнина відповідь тут більш ніж очевидна.
Щоразу відкриваючи спасительні сторінки Святого Євангелія, перед нами постає вічна Премудрість, яка має відповіді на всі життєві запитання, варто тільки дійсно прагнути не просто отримати відповідь, але й дослýхатися до неї. Христос звертається до нас притчею про двох боржників, акцентуючи на тому, що кожного, хто не пробачить від серця своєму ближньому, очікують мучителі та гнів Божий (пор. Мф. 18, 34-35). Навряд чи є серед нас ті, хто при здоровому глузді прагне до подібних страждань, причиною яких є насамперед гордість. Так, саме гординя, цей жахливий «винахід» диявола, постійно намагається полонити людину і навіть перед Боголюдиною не зупинялася (пор. Мф. 4, 1-11; Мк. 1, 12-13; Лк. 4, 1-13). Втім, здолати гордість можна тоді, коли ми, знову ж таки, слідуємо не за власними пристрастями, а уподібнюємось Богові. Як прощення є Богоподібною чеснотою, так і перемога підступної пихи має бути Христоподібною, коли навчаємось у Спасителя лагідності та сердечному смиренню, що приводить до спокою безсмертної душі (пор. Мф. 11, 29) – спокою, який надихає людину до звершення блаженної добродійності.