Митрополит Філарет

​​Неділя 21-а після Пʼятидесятниці

Ми створені для вічного життя. Це факт, що повинен стимулювати нас до наповнення власної вічності належними плодами власних справ та вчинків. Кожен день – це неповторна можливість до здобуття нових вершин досконалості, підкорення яких здійснюється, згідно із Євангельськими маршрутами благочестивих змін, нелицемірної любові та заповіданого Христом блаженства. Господь не вимагає від людини чогось надприродного, Господь чекає від людини, аби вона залишалася людиною. Так, саме людиною! Тому що створення наших прабатьків Адама та Єви передбачало їхнє безсмертя, творчий потенціал та постійне перебування у спілкуванні із Творцем.
 
«Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, доки не заспокоїться в Тобі», – такими словами звертається до Господа блаженний Августин у своїй знаменитій «Сповіді». Дійсно, постійна земна метушня, побутові клопоти та повсякденні турботи – все це виснажує душевні сили людини, обезсилює її внутрішній спокій і нормалізувати цей стан ми спроможні саме поруч із Господом. Христове запитання, яке він неодноразово ставить до тих, хто шукає Його допомоги полягає у зверненні до внутрішнього наповнення людини: «Чи віруєш ти?». Від щирої віри людини залежить подальший розвиток подій, оскільки саме наявність віри спонукає Христа до дії, коли людина сповідує, що Ісус – це Спаситель і Господь, Який здатен це зробити, а не випадковий мандрівник, що має надприродні сили.

​​Неділя 20-а після Пʼятидесятниці

Преподобний Силуан Афонський одного разу зауважив: «Які щасливі ми, християни: Якого Бога ми маємо. Шкода тих людей, які не знають Бога. Вони не бачать вічного світла і після смерті йдуть у вічну темряву». Проте наскільки часто ми усвідомлюємо велич цього щастя і велич, власне кажучи, Самого Бога? Він – Творець світу, Який постійно піклується про нього, але найголовніше – піклується про сотворену Ним людину, заради якої навіть прийняв її тлінну плоть, аби освятити Плоттю Божественною. Розуміючи це, людство має зізнатися собі, що умовний Гадарин – це вироквсьому людству у його байдужості: байдужості як до Бога, так і до самого себе. І тільки у єднанні із Христом ми здатні відчути себе дійсно щасливими, оскільки стаємо спадкоємцями Його Царства, співтілесниками Його Плоті і здобувачами спасіння, отриманого великою ціною (пор. 1Кор. 6, 20), більшої від якої не було до і після неї ніколи не буде.
 
Ось це спасіння Христос приніс кожній людині, приніс кожному з нас. Приніс Він його, звичайно, і зціленому чоловікові, і його співгромадянам, які через свій страх та негативну реакцію на чудо Господа, спершу відмовилися від нього, залишившись із порожніми душами. Порожня душа – це величезна трагедія для людини, позаяк святитель Миколай Сербський досить влучно говорить, що «ту порожнечу, яка залишається в душі, коли в ній немає Бога і весь світ не може заповнити». Так, не може ані світ, ані будь-що із цього світу – людина або перебуває в Бозі і звершує своє земне крокування до Божого Царства, або ж поринає у порожнечу, що збиває її із вірного напрямку і врешті-решт приводить до рабства того, від кого Спаситель позбавив сьогодні гадаринського жителя кладовищ.
 
І ось, якщо поглянути на подальшу Євангельську хронологію, після проповіді того чоловіка гадаринці таки забажали почути Христа, вони почали чекати на Нього (див. Лк. 8, 40). Про ще це говорить? Звісно, про вже згадану важливість християнину свідчити про свого Спасителя, не соромитися Його і сповідати величні Його чудеса та піклування про рід людський. Це засвідчення не обов’язково передбачає вербальні процеси, іноді достатньо поглянути на людину, аби зрозуміти з Богом вона чи ні. Благочестиве життя, відповідне поводження себе із ближніми, навіть елементарне слідування доброзичливим манерам – все це має бути у житті людини, котра відносить себе до спасительної отари нашого Господа. Сьогоднішня подія на прибережних околицяхГадаринського озера – це чергове нагадуванням всім нам, християнам, про вміння дякувати Богу, про важливість провадження свого життя поруч із Ним, про пильнування своєї душі від проникнення до неї гріховної порожнечі на шляху до Нетлінних Обитель Вічного Царя і Господа, Котрий прийшов до цього світу заради спасіння кожної без винятку людини.

​​Неділя 19-а після Пʼятидесятниці

Багатій і жебрак – ось такі дві протилежності сьогодні пропонуються нашій увазі. Для юдейського слухача подібна притча є чимось алогічним, оскільки для юдеїв матеріальний достаток вважався ознакою прихильності Бога до людини. Але чи можна знайти Господню прихильність в особі, котра щодня марнувала своє життя на коштовні речі та дорогі бенкети (пор. Лк. 16, 19)? Де в цій особистості можна побачити, що вона вдячна за все те, чим благословив її життя Творець світу? Господь дарував значні земні блага цій людині, але вона витрачала її лише на розгульне життя, жодним чином не шукаючи способу допомогти іншим, більше заможний чоловік був байдужим навіть до бідняка Лазаря, якого він аж ніяк не міг не бачити, оскільки той перебував біля воріт його маєтку.
 
І ось настав момент смерті. Момент, який підсумовує всі наші справи та діяння, підсумовує гарні справи і негідні вчинки. Ось цей останній підсумок стане для нас вирішальним і водночас початковим, оскільки саме із нього розпочнеться новий етап існування нашої душі. Людина створена для вічності – цей безумовний факт неможливо змінити чи оскаржити, але можливо приготувати себе до цієї вічності, наповнити її благою та прекрасною доброчесністю, від якої душа просвічується, серце звеселяється, а розум надихається все до нових і нових пошуків стежин, що ведуть до чергової благочестивої справи.
 
Звісно, людині властиво прагнути до чогось кращого чи зручнішого. Це ж стосується і духовного життя, де ліпшим і гарнішим прагненням для людини є щире бажання спасіння своєї душі. Святий апостол Павло у Посланні до християн Коринфу пише, що Бог, люблячим Його приготував таке, якого ні око не бачило, ні вухо не чуло, ні на серце людини подібного не приходило(1Кор. 2, 9), але святитель Феофан Затворник щодо цього акцентує нашу увагу на тому, що «одне точно визначено, що тамтешнє становище цілком відповідає тому, як налаштує себе людина тут на землі». Про що говорить святитель? Він вказує на те, що після завершення земного шляху людину не буде очікувати якийсь сюрприз – її чекатиме отримання результату у відповідності до того, чим її життя було наповнене. В цьому і є той важливий акт Господньої справедливості, коли кожен входить у спадщину того скарбу, який він вільно збирав на землі.

​​ЗАЯВА АРХІЄРЕЇВ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
щодо дій Синоду Руської Православної Церкви стосовно єпархій УПЦ, що розташовані на тимчасово окупованих територіях України

24 жовтня 2024 року Священний Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона від управління Донецькою єпархією Української Православної Церкви та відправити його на спокій. Раніше подібним чином були звільнені архієреї інших єпархій Української Православної Церкви на територіях, тимчасово окупованих Росією. Ці рішення були ухвалені в односторонньому порядку, без будь-якого погодження з Українською Православною Церквою, яка є канонічно самостійною згідно з Томосом (Грамотою) Патріарха Олексія II від 27 жовтня 1990 року та підтверджено рішенням Собору Української Православної Церкви 27 травня 2022 року.

Ми, архієреї Української Православної Церкви, рішуче засуджуємо це рішення, яке є антиканонічним, оскільки церковне право регламентує канонічні відносини між Православними Церквами.

Другий канон Другого Вселенського Собору наголошує на необхідності поважати юрисдикційні кордони, застерігаючи від будь-яких спроб однієї Церкви взяти під контроль територію іншої.

Восьмий канон Третього Вселенського Собору прямо забороняє будь- якому єпископу втручатися у юрисдикцію іншого єпископа.

Крім цього, це рішення спрямоване на підрив самостійності України та самого буття Української Православної Церкви в тяжких умовах воєнних дій на території України. Адже антиканонічне звільнення митрополита Іларіона, українця за походженням, будівничого Донецької єпархії, багаторічного архіпастиря на Донеччині та призначення на його місце архієрея-росіянина свідчить саме про прагнення Москви анексувати канонічну територію Української Православної Церкви з метою знищення її самостійності та незалежності.

Ми не погоджуємось із таким рішенням, вимагаємо його негайної відміни, закликаємо до відмови від агресивної церковної політики щодо Української Православної Церкви та її багатостраждальної пастви, до поваги кордонів канонічної Української Православної Церкви, суверенітету та територіальної цілісності України.
Архієреї Української Православної Церкви:

АГАФАНГЕЛ, Митрополит Одеський і Ізмаїльський
АНАТОЛІЙ, Митрополит Поліський і Сарненський
АГАПІТ, Митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський
ОЛЕКСІЙ, Митрополит Балтський і Ананьївський
НИКОДИМ, Митрополит Житомирський і Новоград-Волинський
ВОЛОДИМИР, Митрополит Володимир-Волинський і Ковельський
ЄВЛОГІЙ, Митрополит Сумський і Охтирський
ФЕОДОР, Митрополит Мукачевський і Ужгородський
ВОЛОДИМИР, Митрополит Кам’янський і Царичанський
ФІЛАРЕТ, Митрополит Львівський і Галицький
МИКОЛАЙ, Митрополит Кременчугський і Лубенський
ВАРСОНОФІЙ, Митрополит Вінницький і Барський
ОЛЕКСІЙ, Митрополит Вознесенський і Первомайський
БОГОЛЄП, Митрополит Олександрійський і Світловодський
НАФАНАЇЛ, Митрополит Волинський і Луцький
ВІКТОР, Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський
ПАНТЕЛЕІМОН, Архієпископ Бучанський
ОЛЕКСАНДР, Архієпископ Городницький
ІОНА, Архієпископ Обухівський
ДІОДОР, Архієпископ Южненський
ВІКТОР, Архієпископ Арцизький
ІОАНН, Архієпископ Золотоніський
СЕРГІЙ, Архієпископ Болградський
ПИМЕН, Архієпископ Рівненський і Острозький
СПИРИДОН, Архієпископ Добропільський
НИКОДИМ, Архієпископ Любецький
КИРИЛ, Єпископ Бишівський
ІАКОВ, Єпископ Дрогобицький ІЛАРІЙ, Єпископ Свалявський
АЛІПІЙ, Єпископ Тарутинський АНАСТАСІЙ, Єпископ Овідіопольський

ЗБІР ПІДПИСІВ ТРИВАЄ

​​Митрополит Філарет взяв участь у святковому богослужінні з нагоди свята прп. Параскеви Сербської

27 жовтня 2024 року, у Неділю 18-у після Пʼятидесятниці та день памʼяті прп. Параскеви Сербської була звершена Божественна літургія в храмі на честь прп. Параскеви Сербської с. Дідівці.

Богослужіння очолив митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент.

Після Євангелія владика Філарет звернувся до вірян зі словами проповіді.

За Літургією були піднесені сугубі молитви за мир в українській землі, за припинення війни та за військовослужбовців Збройних Сил України.

​​Неділя 18-а після Пʼятидесятниці

«Хто має вуха слухати, хай слухає!» (Лк. 8, 15), – таке завершення має пояснення притчіСпасителя, і ці ж слова нашого Господа доцільно застосувати по відношенню і до заклику апостольського. Доцільно, тому що в обох випадках важливо не просто послухати для насолоди вуха повчання, наповнене простими образами незбагненного в мудрості домобудівництва Господнього чи витонченого у риториці представника колишнього фарисейського соціуму, але й почути ці повчання слухом сердечним, аби в подальшому дослу́хатися до них та надихнутися до нових духовних праць.
 
Слухання слова Божого має бути дієвим: його потрібно не просто почути, але все почуте слід зберегти і втілити у життя (пор. Лк. 11, 28). Істинні християни, як вказує святитель Миколай Сербський, слово Боже «зберігають … в самому центрі себе, у серці своєму, у серці доброму і чистому, де слово не губиться і не забувається, але, як закваска – піднімається, як пшениця –плодоносить». Ось так ми і долучаємося напрочуд необхідного послання, що надходить до нас зі сторінок Нового Завіту – послання, що кличе нас до повсякчасної готовності прийняти до свого серця спасительні зерна Божественного Сіяча, закликає до принесення плідного духовного врожаю та щирого ставлення до тих, із ким нам належить поділитися своїми благами заради слави Господньої. Ось таке співробітництво сьогодні пропонується нашому духовному слуху задля прийняття його серцем і втіленням у життя правдивим християнським життям, сповненого багатством до всякої щедрості із подякою Богові (див. 2Кор. 9, 11).

​​Вітаємо митрополита Філарета з Днем Тезоіменитства

Духовенство, чернецтво і вірні Львівської єпархії Української Православної Церкви вітають Керуючого єпархією митрополита Львівського і Галицького Філарета з Днем Тезоіменитства.

ВАШЕ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВО, ДОРОГИЙ ВЛАДИКА ФІЛАРЕТ!

У святковий і благословенний день пам'яті Вашого Небесного покровителя прийміть найщиріші вітання з тезоіменитством від духовенства, чернецтва і вірних Львівської єпархії!
Прийнявши у чернечому постригу ім’я святителя Філарета, митрополита Київського, щоб споглядаючи його життя, «наслідувати віру» (Євр.13,7) святого подвижника, Ви успішно наслідуєте і його старанні труди благочестя, прагнення до духовних подвигів і справи милосердя.
Всі ми, Ваша паства, низько вклоняємося і дякуємо за непохитну позицію Вашого Високопреосвященства та мудрі дії у відстоюванні чистоти Святої Православної віри, у дусі миру і християнської любові. Так вчинив би і святитель Філарет, правилом життя якого було: «Йти завжди прямим шляхом ... і зверху тиснуть і з боку тиснуть, а я все тримався одного прямого шляху і так міркував: як люди не хитрують, ні силуються, а Бог всіх перемудрить і пересилить».
Вшановуючи сьогодні святителя Філарета, молимося, щоб він був завжди Вашим надійним захисником в земному житті і прикладом у прагненні до спасіння у житті вічному! Бажаємо Вам також всесильної допомоги Божої, щоб трудами своїми набути чеснот Вашого Небесного покровителя та з усіма святими прославити Господа у Царстві Його!

​​Неділя 17-а після Пʼятидесятниці

Царство Боже – це вічне буття безсмертних душ поруч із Безначальним Творцем. В цьому Царстві для кожного знайдеться місце, проте, на жаль, не кожен прагне його успадкувати. Часом справа навіть не в житейських клопотах та повсякденних, якщо можна сказати, автоматичних працях, ні. Успадкування Царства, його щире здобуття починається із маленького зернятка віри, що проростає у величне дерево, яке слугує нам спасительною ліствицею до Обитель Господніх. І у всьому цьому лейтмотивом проходять два аспекти – воля і бажання: воля, за якою ми майструємо власну ліствицю спасіння без будь-якого примусу ззовні; і бажання, яке надихає нас невпинно крокувати назустріч Богові, аби дістатися приготованого Ним Царства.
 
Описуючи наїнське воскрешення, святий апостол Лука не вдається до значних подробиць та обставин, що стосуються смерті юнака, передаючи нам лише найголовніше – Божественне милосердя та силу Христа і реакцію містян на повернення до життя їхнього співгромадянина. Господь ні про що не розпитує, Він не звертається до вдови із, можна сказати, звичним питанням про наявність у неї віри, а просто підходить до небіжчика, аби він повернувся до життя, втамувавши горе його любої мами. «Не плач» (Лк. 7, 13), – це єдине звертання Спасителя до вдови, звертання, що закликає до душевного спокою і провіщає перспективу радості.

«Прийдіть до Мене … і Я заспокою вас!» (Мф. 11, 28), – всім нам добре відомі ці слова Божественного Спасителя. Навколишній світ сповнений всілякого розмаїття, але над цим розмаїттям перебуває Незмінний Бог, Котрий при сотворенні людини, при її відкупленні від гріха і приведенні до сяйва Воскресіння звертається до всього людського роду через любов та милосердя. «Не плач, не бійся, тільки віруй!», – ці три заклики Господа можна поставити поруч, як квінтесенцію відношення Бога до людини, яка була створена не для горя та страху, але для віри на засадах любові, що надихає нас до прагнення життя вічного. Наїнський юнак воскрес і приніс радість своїй матері, а в нашому серці, в наших душах, постійно має воскресати любов та благочестя, воскресати нестримне бажання вдосконалення у заповідях Господніх, аби ми, наповнюючи ними своє життя, входили в радість нашого Небесного Отця.