Митрополит Філарет

​​В Неділю 8-у після Пʼятидесятниці митрополит Філарет звершив Літургію на парафії преподобного Сергія

18 серпня 2024 року, в Неділю 8-у після Пʼятидесятниці , митрополит Львівський і Галицький Філарет звершив Божественну літургію в храмі преподобного Сергія у Києві.

За богослужінням були піднесені сугубі молитви за мир в українській землі, за припинення війни та за військовослужбовців Збройних Сил України.

​​Неділя 8-а після Пʼятидесятниці

У Святому Євангелії ми стикаємося із різними подіями, що супроводжували спасительне земне служіння нашого Господа. Ми бачимо, як Христос спонукає до безстрашної віри (пор. Мк. 5, 36; Лк. 8, 50), закликає до покаяння (пор. Мф. 4, 17; Мк. 1, 15), акцентує на важливості любові (пор. Мф. 22, 37-40), запрошує слідувати за Собою у напрямку спокою і лагідності до Царства Небесного (пор. Мф. 11, 28-30). Сьогодні ж Спаситель в черговий раз зцілює людей (Мф. 14, 14), котрі прямували за ним, дослухаючись Його Божественної мудрості і просвічуючись світлом Його любові до кожної людини без жодного упередження. Зцілення, про яке ми сьогодні дізнаємось, було масовим і Спасителя спонукало до цього Його Господнє милосердя – чеснота, до якої Він кличе і кожного із нас, аби бути подібними до Небесного Отця (див. Лк. 6, 36).
 
Видатний медик і святитель Лука Кримський свого часу зауважив: «Корінь милосердя – вжалості та співчутті. Це основні властивості любові, бо не можна любити і не співчувати … З чистої любові випливає наше милосердя і виконання заповідей Христових». Так, на прикладі Самого Спасителя ми бачимо велич співчуття Бога до людей і подальше зцілення хворих від їхніх недугів, чим подається нам важливий зразок любові, на ґрунті якої має здійматися і наше власне дерево різноманітних чеснот, зрошених живильними токами заповідей Господніх, кожна із яких допомагає нашому духовному вдосконаленню, що є вже другою ознакою уподібнення до Бога Отця (див. Мф. 5, 48).
 
Вся євангельська місія Спасителя свідчить світові про необ’ємну і безмежну любов Творця до власного творіння, котре, в свою чергу, також покликане до невимовного буття у променях досконалої любові. І вказівка на важливості заповідей та їхнє втілення у нашому житті є аж ніяк не випадковим, а цілком логічним елементом духовного зростання та душевного піднесення, оскільки християнин через заповіді засвідчує свою любов. Саме любов до Бога утверджує нас у вірності Йому, пошановуванні Його пресвятого імені та присвячення Йому особливого дня астрономічного тижня; тільки любов примножує нашу щиру повагу до батьків та старших, утримує від ганебних злодіянь, наклепів та згубних заздрощів.

​​Митрополит Філарет взяв участь у святковому богослужінні з нагоди 10-ї річниці інтронізації Предстоятеля

17 серпня 2024 року, у 10-у річницю інтронізації Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія в храмі Агапіта Печерського Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбулася Божественна літургія.

Святкове богослужіння очолив Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Його Блаженству співслужив сонм архієреїв Української Православної Церкви, духовенство Києво-Печерської Лаври та гості у священному сані.

За Літургією була піднесена молитва про мир на українській землі та про позбавлення від ворога.

Напередодні ввечері Всенічне бдіння.

​​Неділя 7-а після Пʼятидесятниці

Фізична неміч досить часто спонукає людину до духовної праці над собою, приводить її до усвідомлення важливості вдосконалення свого внутрішнього стану і просвічення душевного організму світлом Божественної присутності. Але яким чином людина в змозі здобувати всі ці духовні скарби, збагачуючи свою скарбницю перед перспективою неминучої вічності? Звісно, що відповідь на це ми також знаходимо на животочних сторінках Євангелія, на яких ми бачимо нині запитання Спасителя до осіб, які прийшли до Нього за зціленням: «Чи вірите ви, що Я можу це зробити?». Так, Господь міг зцілити сліпців і без попереднього питання, але саме таким чином вони стали сповідниками могутності Христа, засвідчивши, що вони дійсно вірять Тому, до Якого прийшли, оскільки прийшли вони до Самого Господа (пор. Мф. 9, 28).
 
Святитель Іларій Піктавійський в своєму тлумачному коментарі на Євангеліє від Матфея так говорить щодо цієї чудесної події: «Господь показав їм, що не віра повинна бути наслідком зцілення, але зцілення наслідком віри, адже сліпі стали зрячими, бо мали віру, а не тоді повірили, коли здобули зір».Так, віра у житті християнина має бути фундаментом, на якому повинно будуватися спасіння, наповнене благочестям та різними чеснотами. Із віри починається наша вічність, але без віри все наше життя втрачає сенс всього буття, оскільки саме вона і є запорукою вічного життя кожного з нас (пор. Ін. 5, 24; 6, 47). Віра ж і стала провідницею для сліпців від фізичної пітьми до Божественного сяйва Христового, яке всіх просвічує.
 
Всім нам напрочуд важливо постійне перебування у промінні світла Господнього, оскільки саме в його призмі перед нами відкривається вся велич Його творіння і також ми стаємо здатними крокувати спасительними стежками Царства Небесного, де перебуває наш Люблячий Отець, Якого ми покликані прославляти світлом своїх добрих справ (пор. Мф. 5, 16). Власне християнство – це і є реальність всього доброго та світлого, всього найкращого та прекрасного, оскільки воно є буттям, на чолі якого перебуває Сам Господь, а не людські пристрасті чи згубні вподобання. І в цій реальності християни покликані до однодушного прославлення Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа (пор. Рим. 15, 6).