Митрополит Філарет

​​Митрополит Філарет молитовно відзначив день свого народження

9 серпня 2024 року, у день пам'яті святого великомученика і цілителя Пантелеімона, митрополит Філарет звершив Божественну літургію в храмі преподобного Сергія у місті Києві.

За богослужінням були піднесені сугубі молитви за мир в українській землі, за припинення війни та за військовослужбовців Збройних Сил України.
Під час Божественної літургії Владика звершив пресвітерську хіротонію.

Напередодні вечірнє богослужіння.

​​Вітання митрополиту Філарету з 52-річчям

Ваше Високопреосвященство, дорогий Владико!

Прийміть найщиріші вітання від духовенства та вірних Львівської єпархії з нагоди Вашого 52-річчя!

Сьогодні особливо хочеться звернутися до Вашого Високопреосвященства зі словами вдячності за молитовну підтримку, за всебічну допомогу, за те, що всі ці роки Ви твердо стоїте в вірі та трудитесь на Галицькій землі. Ви подаєте нам добрий приклад для наслідування, показуючи щире і ревне служіння Святій Православній Церкві, приклад справжнього християнина, гідного пастиря і патріота своєї Держави та Українського народу.

Дорогий Владико, щиросердечно бажаємо Вам міцного здоров’я, натхнення у Вашому нелегкому служінні, невичерпних благодатних Дарів Святого Духа. Хай всі дні Вашого життя будуть сповненими активної, плідної, творчої діяльності на архіпастирському поприщі, невичерпною милістю Божою, під покровом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, молитвами всіх святих, що в землі Галицькій просіяли!

​​В день свята Почаївської ікони Божої Матері митрополит Філарет взяв участь у святковому Богослужінні в Почаївській Лаврі

5 серпня 2024 року, в день свята Почаївської ікони Божої Матері митрополит Філарет взяв участь у святкових Богослужінні в Почаївській Лаврі.

Божественну літургію очолив митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій.

Його Високопреосвященству співслужив сонм архієреїв УПЦ.

Після Літургії відбувся хресний хід з іконою Богородиці.

Напередодні вечірнє богослужіння.

​​Неділя 6-а після Пʼятидесятниці

Спасіння людини – це постійна праця задля піднесення своєї душі до праведності та віддалення її від згубних пристрастей і гріхів. Правдивий відхід від гріха допомагає і нашому фізичному стану, оскільки, як вірно зазначає святитель Миколай Сербський: «Гріхи душі є рани душі. Хіба може зранена душа мати здорове тіло?». Так, можна сказати, що ми знаємо святих, котрі мали хвороби, як, до прикладу, старозавітний праведник Іов Багатостраждальний, але їхні приклади якраз таки свідчать про повну довіру і любов до Бога, Якого вони не залишили, незважаючи на всі ті скорботи земного життя, що спіткали їх. І саме за це Господь нагороджує їх ще більшими благами, аніж попередні, і в цьому є ті задуми Бога, які ми не розуміємо (пор. Іс. 55, 8), але саме згідно із ними Він приготував для нас краще (пор. Євр. 11, 40).  
 
Для розуміння цього кращого ми маємо усвідомлювати, що протягом усього нашого життя із нами відбувається різноманітні події, які не завжди можуть нам подобатися, а іноді і взагалі ми не в змозі пережити зустріч із ними без нарікання. Втім, християнство дає нам чіткі відповіді на будь-які запитання і відповіді ці ми знаходимо у Святому Євангелії. Адже і Христос приходить до цього світу не під тріумфальні фанфари при мерехтінні золота і в суспільстві найвищої знаті тогочасного світу, але тихої ночі при сяйві віфлеємської зірки в оточенні простих пастушків. Так само і все Його земне перебування було посеред простого народу і учнів-рибалок, а не в пишних палацах із поважними сановниками, і Його найвеличнішим Троном став Животворчий Хрест голгофського пагорбу.
 
Саме тому краще для християнина – це не те, що пропонує нам світ, звертаючись до нас словами земних насолод, а ті блага, що дає Сам Господь, найпершим із яких є Його досконала любов, яка має бути увінчана вірою та смиренням, жертовністю, лагідністю та іншими плодами духа (див. Гал. 5, 22-23). Що привело до Христа тих людей, які тримали на руках паралізованого? Євангеліст говорить, що це була віра, на яку споглянув Серцевідець Господь (див. Мф. 9, 2). Натомість ті книжники, що стояли поруч і бачили чудо зцілення, засудженні за свої гордість і невір’я, що полонили їхнє зачерствіле серце і які вони прикривали ревністю за збереженням Закону, забуваючи про те, що Закон та Писання пророків стверджуються саме на любові (пор. Мф. 22, 40) – тій самій любові, за якою Христос подарував хворому шанс нового здорового життя.

​​Неділя 5-а після Пʼятидесятниці

В сьогоднішньому Євангельському читанні ми зустрічаємо людей, яких свого часу полонив диявол, зробивши не тільки рабами своєї занепалої волі, але і небезпечними громадянами для жителів рідної для них Гергисинської землі (пор. Мф. 8, 28). Нам не відомі конкретні обставини того, як їхніми душами заволоділи біси, проте ми є свідками їхньої реакції на прихід до тієї місцевості Спасителя Христа: вони почали страждати поруч із Пресвятим Богом, від Якого вони колись зреклися, через що, подібно до блискавки, і були скинуті із Царства невимовної радості та блаженства (пор.Лк. 10, 18). Важливим моментом цієї зустрічі є те, що біси благають Христа, аби після вигнання їх із тілесних храмів нещасних людей їм було дозволено увійти хоча би до свинячого стада (див. Мф. 8, 31). Іншими словами, диявол постійно прагне до того, аби кимось заволодіти та нашкодити йому, знущатися та мучити, адже його пошкоджена природа вже не може служити світлу, не здатна бути тим сяйвом, яке носять на собі ті ангели, які невпинно служать Богові і від сонму яких вони відлучені через свою горделиву непокору.
 
Ми із вами служимо нашому Богові справами благочестя, виконанням Його заповідей та постійним наближенням до приготованого Ним Царства дорогою спасіння. Спасіння – це результат кропіткої духовної праці душі, яку вона докладаєпротягом всього життя. Апостол Павло також вказує і на те, що спасіння є результатом щирого сповідання Ісуса Христа Господом та віри, що Бог воскресив Його із мертвих: все це веде нас до сердечної віри для праведності та спасіння від сповідання вустами (пор. Рим. 10, 9-10). Святитель Амвросій Медіоланський щодо цієї вказівки святого апостола говорить наступне: «Цими близнюками-трубами прокладається шлях до землі святої, тобто до благодаті воскресіння. Тож нехай вони завжди звучать разом, щоб ти завжди чув голос Божий».
 

​​Неділя 4-а після Пʼятидесятниці

Христова Церква у всі часи Своєї спасительної місії закликає вірних до любові та смирення, до віри та праведності, через що далекі від Церкви особистості можуть звинувачувати Її у вченні на базі тавтології, що не має розвитку. Проте це не так! Свята Церква декілька тисячоліть проповідує новину, яка ніколи не втратить своєї актуальності – новина про те, що Необименний Бог прийшов у плоті до людей (пор. 1Тим. 3, 16), аби подарувати їм вічне життя та повноту блаженства Божого Царства. Ось саме цього Царства ми є рабами – не безмовними виконавцями чиїхось забаганок та примх, але співпрацівниками Господнього Винограднику, де зростають духовні плоди миру та лагідності, милосердя і стриманості, любові та віри (див. Гал. 5, 22-23).
 
Сьогодні ми бачимо один із таких плодів – це плід віри сотника, величі та щирості якої здивувався навіть Сам Спаситель (пор. Мф. 8, 10). Варто лише задуматися, якою ж це має бути віра людини, аби привести до здивування Господа? Євангельський сотник – це приклад безумовного смирення та віри Господу. Він, центуріон військаРимської імперії, офіційною релігією якої було язичництво, приходить до Христа в оточенні великої кількості народу (див. Мф. 8, 1), щоб прохати не про себе чи когось зі своїх рідних, але за свого слугу. В людини, котру беззаперечно слухають десятки професійних солдатів однієї із наймогутніших армій в історії світу, було прохання не про збільшення влади, не пораду щодо вирішення тієї чи іншої буденної ситуації, але про одного зі своїх слуг. Можна сказати, що християнство і полягає в таких моментах – моментах, коли ми усвідомлюємо, що ми наближаємося до Бога не наодинці, але разом зі своїми ближніми.

​​Неділя 3-а після Пʼятидесятниці

В сьогоднішньому Євангельському читанні Спаситель закликає нас: «Шукайте перш за все Царства Божого і правди Його» (Мф. 6, 33). Цими словами Господь вкотре нагадує нам про важливість здобуття приготованих нам Обитель Небесних. Так, під час земного життя нам необхідні певні речі та пожива для нашого існування, але Христос акцентує нашу увагу на тому, що все це є ніщо в порівнянні із пошуками Його Царства, шлях до якого не повинен загороджуватися будь-якими тлінними турботами та переживаннями. В тому і є сенс буття християнина, що він, народившись на тлінній землі, постійно докладає необхідних зусиль, аби вічно перебувати поруч Безсмертного Бога у Його Нетлінному Царстві правди та істини.

Кожен день нашого життя має бути для нас черговою можливістю до вдосконалення, яке полягає у різних аспектах духовного життя. Святий апостол Павло говорить сьогодні, що наша віра веде нас до благодаті, якою ми похваляємось і у славі Божій, і навіть у наших скорботах, через які здобуваємо терпіння (див. Рим. 5, 1-4). Терпіння є важливою складовою духовності, оскільки воно дисциплінує нас і навчає тому, що будь-які досягнення здобуваються не миттєво, а кропіткою працею. Усвідомлюючи цей важливий момент, ми знову повертаємось до заклику Христа про пошук Царства Божого, але повертаємось вже не просто як слухачі, а як дієві виконавці, котрі розуміють важливість у смиренному терпінні працювати задля знайдення Царства, задля збагачення своєї душі благочестям та втілення у нашому житті Євангельського ідеалу Господньої правди.

​​Неділя 2-а після Пʼятидесятниці

Не слухачі Закону праведні перед Богом, але виконавці Закону будуть оправдані» (Рим. 2, 13), – саме такі слова лунають в сьогоднішньому Апостольському читанні із Послання святого апостола Павла до древніх християн Риму, в якому акцентується на важливості активності в духовному житті. Господь залишив нам Свої Божественні заповіді, дав нам вірні вказівки до здобуття спасіння та вправності у благочесті, щоб кожен із нас не просто слухав про них, подібним чином до того, як це роблять юдеї щосуботи у синагозі, але і дієвим чином застосував це у своєму житті, наближаючи власну душу до вічності.  
 
У Старому Завіті Господь надав пророку Мойсею Закон, що містив у собі заповіді, приписи та вказівки, згідно із якими обраний народ мав жити в очікуванні Пришестя обіцяного Месії. І Месія виконав Свою обіцянку – Він прийшов, втілився і жив серед людей, аби сповістити про наближення Царства Небесного, вхід до якого відкривається через покаяння (пор. Мф. 4, 17), а шлях до нього прокладається вузькою стежиною, де весь старозавітній Закон та писання пророків зосереджуються в найбільш світлій чесноті – любові (пор. Мф. 22, 40)!
 
Преподобний Максим Сповідник пише у своїх творах наступне: «Невимовний світ святих ангелів тримається на наступних двох прихильностях: на любові до Бога і любові один до одного – подібним чином і світ усіх від віку святих». І ми з вами також існуємо в реальності любові, де Господь звертається до нас саме через неї! Все, що нас оточує і відбувається в цьому світі є результатом втілення в нашому житті любові або, що, на жаль, також буває – її відсутності. Тільки перебування із Богом робить людину здатною до справжнього долучення до любові, що спонукає нас до християнської досконалості. Сама ж досконалість приходить лише до люблячих сердець, які відгукуються на Христовий заклик засвідчити свою любов до Нього через виконання Його спасительних заповідей (пор. Ін. 14, 15).

​​10-та річниця від дня смерті Блаженнішого Митрополита Володимира

Сьогодні Церква вшановує памʼять Блаженішого Митрополита Володимира. Десять років як Господь прийняв душу Свого вірного робітника на Вінограднику Господньому.

Неоціненний внесок Митрополит Володимир вніс у життя Українського народу і Православної Церкви.

Все життя Блаженнішого Митрополита було повʼязано з втіленням Євангельських істин в житті людей.

Господь хай упокоїть душу Господина і Отця нашого Митрополита Володимира в Царстві Небесному!

Святителю Отче Володимире моли Бога про нас!