Львівський історичний клуб

"Вони вистояли. Не витримав бетон" - фраза, що закарбувала в історії бої українських воїнів-кіборгів за Донецький аеропорт. Власне, в цей день - 23 січня - українські війська відійшли з території Донецького аеропорту. Тож сьогодні поговоримо про його оборону.

Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 23 січня 2015 року і стали однією з найзапекліших сторінок війни на сході України. Протистояння точилося між українськими військовими, з одного боку, та російськими окупаційними силами разом з проросійськими формуваннями, з іншого, за стратегічно важливий об'єкт – Донецький міжнародний аеропорт.

Після бою 26 травня 2014 року до кінця літа обстановка навколо аеропорту залишалася відносно спокійною, однак із вересня відновилися запеклі бої. Українські військові тримали оборону у старому та новому терміналах, а ключовою опорною точкою був населений пункт Піски. Через Піски проходило постачання боєприпасів і продовольства, а також здійснювалася ротація бійців. У цьому селищі також розміщувалася артилерія, яка підтримувала захисників аеропорту.

Супротивник атакував позиції українських військових із різних напрямків – з Київського району Донецька, території монастиря на півдні та села Спартак на сході. Окупаційні сили систематично штурмували термінали, намагаючись здобути контроль, однак натикалися на запеклий опір. Унаслідок боїв інфраструктура аеропорту зазнавала дедалі більших руйнувань: у грудні 2014 року було зруйновано старий термінал, а 13 січня 2015 року впала диспетчерська вежа, яку утримували українські захисники.

#погляд_на_минуле #XXI_ст

Важливо розуміти жахливість диктаторського режиму, прикладом чого слугує один із найстрашніших і найзагадковіших концтаборів у Європі, створений на території колишньої Югославії Йосифом Броз Тіто. Там утримувалися в’язні, що перебували за ґратами через політичні мотиви. Мова йде про невеличкий, нині покинутий, концтабір на північному заході сучасної Хорватії – Ґолі-Оток.

“Goli-Оtok,” або ж Голий острів, має площу лише 4,7 км² і похмуре минуле. Острів був названий так через свої географічні особливості – здебільшого пусті й безплідні території. Протягом десятиліть, розташований у затоці Кварнер між островом Раб і материком, він використовувався як тюремний острів для ув’язнених чоловіків. Затриманих жінок розміщували на сусідньому острові – Свєті-Ґрґур.

Відомо, що вже під час Першої світової війни Австро-Угорщина використовувала острів для ув’язнення російських військовополонених, після чого той був покинутий і використовувався для розведення овець.
Після Другої світової війни, а точніше протягом 1948-1988 рр. тут діяв ще один штрафний табір. Якщо спочатку на тюремний острів засилали сталіністів і фашистів, то в наступні роки сюди приїжджало все більше засуджених найрізноманітніших політичних напрямків. Ґолі-Оток став жахливим табором перевиховання, відомим як “концтабір Тіто” або навіть саркастично як “Гавайські острови Тіто.”

Завдяки острівному розташуванню табір ідеально підходив як в’язниця суворого режиму для політичних в’язнів – ніхто не міг бачити, що тут відбувається. Втекти з острова-в’язниці, який зараз у путівниках називають хорватським Алькатрасом, було неможливо через повне спостереження, а також через сильні морські течії та велику відстань до материка.

#XX_ст

#історія

Лише після 2022 р. ми зрозуміли справжнє значення Дня Соборності.

Під час війни ми проявляли себе двояко: як герої та потвори. Поки одні волонтерили для війська, інші успішно освоювали бюджетні кошти для будівництва нових котеджів.

Поки одні відроджували та культивували культ лицарства, доблесті та героїзму, інші успішно змінили російського боввана на лагідного та привітного европейського ідола.

Під час війни, владні верхи не встигають за пасіонаріями-фронтовиками. Складається враження, що чиновники вважають, що "з часом" все повернеться до звичного переділу бюджетних коштів.

Росіяни для них стають меншим злом ніж демобілізований фронтовик (вони думають, що ванюшки більш піддатливі до перемовин).

Здається, що ми живемо у найгіршій з усіх можливих епох. Ми налякані та озлоблені. Ми покладаємось на вищі сили та президентів іноземних країн.

Але, у нас продовжує діяти регулярна армія, у нас продовжують функціонувати тилові інституції та владна вертикаль. Ми не затиснуті у трикутники смерті.

Ми змогли перенести війну на терени ворога, наші дрони постійні гості російської глубинки. Думаю, наші предки на початку ХХ ст. могли тільки мріяти про таке.

Колись, 22 січня було звичною датою у календарі, про яку інколи згадували на уроці Історії України.

Після 2014 р. ми помалу почали пригадувати про події, що стались під час Перших визвольних змагань: коли два відростки українського народу заманіфестували своє бажання жити в одній державі. І тільки зараз ми розуміємо, наскільки важливою є солідарність між українцями, взаємозв'язок тилу та фронту.

Соборність — це попри прогнози захоплення росіянами за 2 тижні, спротив ванюшкам триває 1064-й день

Соборність — це коли гуцул та шахтар б'ють прислужників антинародного режиму на Майдані.

Соборність — це коли волиняка та слобожанець споглядають, як кишки бурята розлетілись по всьому окопу.

Соборність — це коли пенсія бабусі, стипендія студента, аванс музейники, кошти айтішника працюють на те, аби в корейця на Курщині прилетів міні-ФАБ з Баби-Яги

Соборність — це колишні ультраси різних футбольних клубів служать в одному підрозділі.

Соборність — це невелика допоміжна баночка у зборі на кілька мільйонів гривень, що дозволить закрити нагальні потреби підрозділу.

Соборність — це репост збору в Інстаграмі.

Соборність — це "дякую" сказане вояку.

Соборність — це ми.