Повертаючись до рамкового сюжету роману - для мене він був неймовірно захопливим, хоч в якийсь момент я і засумнівалася, чи правильно памʼятаю одну важливу деталь, адже оповідачка практично змусила мене повірити в те, чого в сюжеті не було. І в цьому майстерність Софії Андрухович.

“Амадока” - роман про памʼять і різні її аспекти. З одного боку, в нас є персонаж з амнезією і спроба його памʼять відтворити. В нас є фотокартки, які з є документами, та без памʼяті про те, що і хто на них - втрачають цінність. В нас є листи, які не можуть бути надійним джерелом памʼяті, адже до них доклалися цензори.

На обкладинці авторства Аґрафки ми бачимо обличчя, яке ніби розлітається на друзки. Я планую неодноразово повертатися до цього роману, але обираючи окремі його фрагменти. Можливо, мені захочеться детальніше повернутися в 40-ві роки, щоб глибше проникнутися історією трьох сестер. Або ж в мене виникне потреба нагадати собі інформацію про когось з митців, це цілком собі літературознавчий довідник. Або ж і повністю прочитати цю епопею, від початку й до кінця (а кінець мене геть не розчарував).

Зараз складно зважити все тверезо і логічно, але поки що виглядає, що це найкраща книга сучукрліту для мене. І хочу обовʼязково в 2025 році прочитати більш ранні роботи пані Софії - вже маю “Старі люди”, та дуже хочу знайти “Сьомгу”.

5.0 🌕🌕🌕🌕🌕

PS: разом з книжковим клубом “Читати не боляче” в січні ми читаємо й обговорюємо автобіографічну книгу “Я — Малала: Історія незламної боротьби за право на освіту” Малали Юсафзай. Скоріш за все я не читатиму з клубом, та прийду на обговорення послухати. А ви приєднуйтеся до нас!