Разом із Бостонським книжковим клубом цього місяця ми читали й обговорювали "Перехресні стежки" Івана Франка. Звісно, назву цю я знаю ще зі школи, та не памʼятаю, щоб читала цей твір. В 2022 році я встановила собі Reading Challenge на Goodreads у 20 книг, і наприкінці року, щоб його виконати, хотіла почитати щось невеличке, тому купила на Якабу “Перехресні стежки”, помилково думаючи, що це повість. Натомість вже придбавши книгу та завантаживши в програму для читання, звернула увагу на кількість сторінок, і зрозуміла, що це ажніяк не повість, а добрячий такий роман. Тому книжка лежала до кращих часів, аж я запропонувала її як кандидата на клуб - і вона перемогла в голосуванні. Роман вже спочатку здався мені цікавим, та я ніяк не могла втягнутися, але дедлайн клубу, як завжди, зробив своє діло :) Загалом на прочитання пішло 10 з хвостиком годин. “Перехресні стежки” розповідають нам про молодого адвоката, що приїхав працювати в повітове містечко, і зустрічає там привидів свого минулого. Направду, саме ось ці взаємини мене найбільше і захопили, та далі довелося трохи розчаруватися, бо більшу увагу було приділено іншій темі, а саме економічній. Величезну увагу в романі приділялося взаєминам селян та панів та спробам ці взаємини владнати з точки зору закону. По початку мені було цікаво спостерігати за ціїю лінією, але врешті її, як на мене, виявилося трохи забагато. Проте, звісно, можна розглядати цей роман не з точки зору сюжету, а як довідник з тогочасного життя і різних його аспектів. Тоді економічний підсюжет працює чудово. В “Перехресних стежках” Франко приділяє нормальну увагу лише одній жіночій персонажці. Її доля трагічна, а саму її автор змальовує як меланхолійну і апатичну. Під час обговорення одна з учасниць провела паралель з персонажкою Наталки Верковичівни з “Царівни” Кобилянської, яка, навпаки, дуже рішуче бере життя в свої руки. Це було кумедно порівнювати, адже повість Кобилянської вийшла на 4 роки раніше за “Перехресні стежки”, а сама авторка мала конфлікт з Франком, який зарубив її, не включивши до альманаху жіночої української прози “Перший вінок” (який недавно перевидали, уууу, так хочу собі!). Також під час обговорення було задане питання, чи варто вважати цей роман антисемітським. Тут ми бачимо персонажів-євреїв, які переважно займаються лихварством. В оповіді автор вживає термінологію, зараз визнану слюрами, проте тоді вона була мало того, що широковживана, а до того ж використовувалася євреями як самоназва. Цікаво про це говорять дівчата з одного з моїх найулюбленіших подкастів “Не без гріха” - переказувати не буду, та рекомендую випуск до прослуховування. Загалом мені сподобалося, хоча й хотілося трохи зміщення акцентів, а також не такого стрімкого фіналу. Черговий пазлик додано на панно української класики :) 4.25 🌕🌕🌕🌕🌘 PS: Наступною разом з Бостонським книжковим клубом ми читаємо книгу Валерія Ананьєва (Маркуса) “Сліди на дорозі”. Зверніть увагу, що електронний формат представлений у вигляді окремого застосунку. Приєднуйтеся до обговорення 19 грудня!