L та її вигадані світи

Чоловіки, які ненавидять жінок - Стіг Ларссон

З цією книгою в мене все з самого початку пішло не так. Я всю серію вже читала рочків так 12-15 тому, а купляти книги тільки тому, що вони гарні - не люблю. Та моя хороша Ганка якось сказала, що збирається її в вішліст додавати, тож я майже одразу їй цю новиночку і замовила. Тим не менш, виявилось, що "небу" недостатньо 12 днів на доставку (вважайте мене снобом, але відвикла від такого, бо десь стільки ж мені посилки з Амазону йдуть), сумно дивилась на неї в магазинах, на статус "посилка очікує відправлення" і на те, як наближається Різдво на календарі, плюнула - і купила екземпляр в найближчій книгарні. Ну а там і слоупок від «неба» приїхав, а раз прийшло - то треба читати, вірно?

І так, я зовсім забула, але міцненько #топ_місяця

Мікаель "Калле" Блумквіст програє в суді магнату в справі стосовно наклепу, але майже одразу отримує можливість відправитись на острів на півночі Швеції - зализати рани і написати мемуари патріарха загадкового клану промисловців. Але це лише привід, бо насправді старого Вангера цікавить таємниця сорокарічної давнини - історія зникнення його улюбленої племінниці. По ходу дії Мікаель знайомиться з Лісбет Саландер - замкнутою малоемоційною панянкою, яка, тим не менш, вміє геніально розшукувати всяке добре заховане. Саме цьому дуету і треба буде протистояти цілому мішку скелетів в шафі Вангерів. Ну і надавати по рогах всяким паскудникам по ходу дії.

Не дивлячись на те, що книга написана доволі неспішно, з не менш неспішними описами жорстокості і знущань (вважайте це офіційним trigger-warning, якщо не дивились раніше і не читали) - читається практично на одному диханні і запоєм. Якби не артефакти-часовказівники, про які я писала раніше - вона б сприймалась абсолютно сучасно, а так - стає зрозуміло, що Міленіумом трилогія зветься не тільки через назву журналу, в якому працює Мікаель. Та саме завдяки цій історії, наприклад, згадала, що до того, як стати макбуками, компи від apple були IMac (навіть оті от з блакитними панелями, що так тривожили в дитинстві моє серденько). І це мені трохи збивало загальну картину, бо, наприклад, це була свого часу перша на моїй памʼяті книга, де прямим текстом (хоч і не використовуючи цього терміну) була репрезентована поліаморія. Та й бісексуальність нам там згадується як щось, що абсолютно нормальне - чим воно і є, взагалі-то, але дофіга років тому це читалось як щось з розряду "вау, шведи вже живуть в 3011 році!". Детективна лінія в першій книзі непогана, була пара питань - але знову ж таки, через атмосферність вони нівелюються. Цікаво, чи покорьожить мене на наступних частинах, бо, наскільки я памʼятаю, там в усьому винні руські. Нічого не маю проти такої тези, та самі розумієте.

Резюмую. В цілому, прям норм. Не пожаліла, що купила, можливо навіть збиратиму серію далі. Ідеальний варіант на книжковий запой, з очевидних плюсів - сторінки не злипались через фарбований зріз (бо, наприклад, в "легендах та лате" це бісило страшенно - постійно було відчуття, що, перелистуючи, розірву мінімум третину сторінок). Лайкаю і чекаю на інші частини.

Піддивилась у «непозбувного…» бот, що підраховує статистику. Вважаю, що як для 8 місяців - результат непоганий (але ж, звичайно, хочеться більше і краще!). І так, 28 число - саме час для початку підсумків (але і відгуків трошки маю, не перемикайтесь!)

Здається, цього року я отримала стільки книгодарунків і солодощів, скільки не отримувала раніше. Все нравиться, політ нормальний :)

Але дивіться, що зробила Євуня: я якось позахоплювалась її підбіркою книг Роальда Даля, і сказала ще, мовляв, треба і мені якось надолужити собі цього автора - бо тільки екранізації знаю. І страшно сказати, як давно це було - але ж вона запамʼятала, ну! Приємно так, що словами не передати! І так, думаю, це останній подарунок на ці свята, тож рубрику можна відкладати до дня народження (добре, що я їй не встигла якоїсь дурнуватої назви придумати ггг).

Вирішила не робити окремий відгук на 3 і 4 частину Різдвозавра: хоча мені і сподобалось, нічого нового і проривного там не сталося, тож попередній відгук, в принципі, можна віднести і до свіжопрочитаного. Тому спокійно собі читаю Ларссона - якщо книга вже дісталась мені з такими пригодами (пізніше розповім, спойлер - замовляти напряму у «Неба» бажання більше не маю), то треба поностальгувати. Також планую подочитувати надгризене, щоб в новий рік вже заходити без книжкових боргів (хіба що «Веселку тяжіння» продовжу вже наступного року…і “House of Leaves”… Взагалі, курси забрали в мене здоровезний шматок ресурсу читати речі, трохи складніші за щось середньостатистичне).

А от з приємного - моя менторка з англійської мови сплела мені пітона у подарунок ^_^ фото не передасть текстури, але він ще той мʼякусик, не кажучи вже про мій улюблений колір. Вчора весь вечір ходила з ним на шиї, повторюючи чоловіку, що в нього є Брітні Спірс вдома.

Різдво переслідує мене всюди - але не те, щоб я скаржилась.

Я періодично забуваю, що дія трилогії «Міленіум» розгортається на початку двотисячних. І тільки отакі фрази-артефакти мене повертають до реальності - та й навіть змушують відчувати ностальгію за IPod, який я дуже любила як концепцію, навіть попри те, що нині в телефоні практично вся музика світу.

Загальновідомим є факт, що світова русофобія недостатня. І так, не буду приховувати, що коли орбітал взяв Букера - руки в мене опустились, бо це був точний сигнал, що русня спробує надолужити своє.

Варіантів для вирішення в моїй голові наразі немає. Так, лупати скалу, так, популяризувати український контент, так, називати все своїми іменами… тобто, років на 50 план робіт є.

Культурний реванш «русского міра»

2024 рік визначний багатьма цікавими тенденціями в культурній сфері. І однією з них є активізація «русского міра», який часом завуальовано, а часом ні популяризує смертоносний рашизм: книги про Навального, Букер для Саманти Гарві за роман «Орбітальне», успіх фільму «Анора», голлівудські блокбастери тощо. Які причини і наслідки цього явища — в нашій статті

Продовжуючи тему вдячності.

Вперше в житті дочекалась різдвяного ранку (ладно, дня) для розпаковування подарунків - і взагалі не пошкодувала. Люблю своїх книжкових подруг - бо поки я втиху їм збирала коробочки, вони робили те саме. І я знову зображала Дженіс, і трошки верещала (ні, не трохи) - бо так, в мене є тепер автентичний плюшевий Паддінгтон (а мене треба непогано знати для таких подарунків, про таке особисте на першій зустрічі не розповідають, знаєте). Ганнусю, Дея, Яно, Надю - обожнюю вас, дівчатка!

Замість тисячі слів і побажань.

Сподіваюсь, ви і ваші близькі живі і здорові.

Ну що, от і Святвечір.

Дивним чином, я змінила своє ставлення до Різдва саме з переходом на інший календар - і будь-ласка, не питайте, як саме це працює. Мені захотілось мати традиції, настрій і власні якісь ритуали - щось замішане на українських, щось - просто на власних потребах. А ще не можна не зважати на те, що я, взагалі-то, агностик - але така дрібниця жодним чином не стане між мною, штоленом, кутьою і варениками.

Підсумки - то на новорічну ніч, а Різдво - то час для вдячності. Я дуже вдячна цьому каналу і кожному підписнику - бо це те, що цього року мене надихало, радувало, давало якісь сенси і підтримку кукусі. Канал подарував мені рутину, розваги, радість, і певна, що ще багато штук - можливо навіть і на інші літери теж. А ще він мені подарував друзів - бо боюся навіть рахувати, на скільки збільшилось число людей, яким я можу написати і коли сумно, і коли весело. І так, коли перефарбувала волосся - тим паче.

Так, нині над практично кожним з нас висить невідомість через історичне непорозуміння, що зветься "населенням сусідньої країни", і щиро радіти навіть таким світлим святам, стає категорично важко. Тому сердечно бажаю нам всім тихого Різдва! А я піду далі до котів, еклерів, рожевого напівсолодкого і тих двох томів Різдвозавра, які були протримані саме для такого приводу.

Прокинутися на Шібуї - Анна Ціма

Варто було прожити достатньо, щоб одного разу, в передріздвяний день зрозуміти начебто просту і очевидну штуку, але якої я жодного разу для себе не формулювала раніше - по-ходу, магічний реалізм є одним з моїх улюблених жанрів. І, здається, життя вже не буде таким, як раніше.

#топ_місяця #топ_взагалі

Тож, що в нас є в рівнянні? Головна героїня Яна, що живе в Празі і дуже любить Японію. Одного разу їй вдається поїхати туди з туристичною візою, і саме тут історія розгалужується: Яна потім повертається додому, поступає на факультет японістики і досліджує творчість маловідомого письменника Кійомару Кавашіта, а її дух лишається на Шібуї без можливості бути поміченою іншими, вчить мову і блукає вже сім років.

І це було просто шикарно, знаєте. Історія химерна, захоплююча, незрозуміла і плутана - але в той же час доволі легка. Те, що головні герої тут люди, які абсолютно захоплені тим, що вивчають - значна віддушина, можливо бо в студентські роки такого не вистачало (вибачте, просто мені в студентські роки тусовки і знайомства були важливіші за академічні досягнення). Те, що авторка любить японську прозу, зчитується буквально з перших сторінок - чи то з манери оповідання, чи то зі звички описувати персонажів буквально легким розчерком пензля, тим не менш роблячи їх обʼємними і цікавими. Єдине, що прям вхарило - манера спілкування персонажів, які в 2010-х роках спілкуються так, наче щойно відкрили для себе пташину мову підлітків з позаторічного тік-току. Ну серйозно, який "крінж" в ті роки? Нащо через слово "інсайт"?

Історія захопила, і не тільки тому, що я все ще та людина, яка повільно вчиться розрізняти кану (поки що - з посереднім успіхом). Любовʼю до Японії все аж просочене, і читати це було приємно (знову ж таки - через мій особистий сентимент). Книга своєрідна, але мені зайшла максимально і всебічно - тож мій їй субʼєктивний, але вагомий лайк. Ганка, сонечко - дякую тобі!

Пан Ґаррус прекрасно знає, як зафіксувати мене в такому положенні, що не лишається нічого іншого, як читати - мінімум до моменту, коли одна нагла пухнаста срака не вирішить перетягти на інший бочок.

А спонсори моєї істеричної пробіжки магазинами - погана памʼять і монтаж. Погана памʼять і монтаж - «тобто - Різдво вже післязавтра?!»

Але стовідсотково підбадьорює голос Соні Сотник і нова книга Меґан Міранди (окей, для мене вона нова!). Вкотре себе питаю - як я жила без аудіокниг раніше?

Тиждень тепер не митиму свій ґудрідз!

Сьогодні в одному магазині дуже неприємно здивувалась, коли зльоту намагалась знайти якесь одиночне фентезі (і не Трес, хоча є питання, чи воно справді одиночне) - і нічого в голову не прийшло. В кого є ідеї, чому так?