Прокинутися на Шібуї - Анна Ціма Варто було прожити достатньо, щоб одного разу, в передріздвяний день зрозуміти начебто просту і очевидну штуку, але якої я жодного разу для себе не формулювала раніше - по-ходу, магічний реалізм є одним з моїх улюблених жанрів. І, здається, життя вже не буде таким, як раніше. #топ_місяця #топ_взагалі Тож, що в нас є в рівнянні? Головна героїня Яна, що живе в Празі і дуже любить Японію. Одного разу їй вдається поїхати туди з туристичною візою, і саме тут історія розгалужується: Яна потім повертається додому, поступає на факультет японістики і досліджує творчість маловідомого письменника Кійомару Кавашіта, а її дух лишається на Шібуї без можливості бути поміченою іншими, вчить мову і блукає вже сім років. І це було просто шикарно, знаєте. Історія химерна, захоплююча, незрозуміла і плутана - але в той же час доволі легка. Те, що головні герої тут люди, які абсолютно захоплені тим, що вивчають - значна віддушина, можливо бо в студентські роки такого не вистачало (вибачте, просто мені в студентські роки тусовки і знайомства були важливіші за академічні досягнення). Те, що авторка любить японську прозу, зчитується буквально з перших сторінок - чи то з манери оповідання, чи то зі звички описувати персонажів буквально легким розчерком пензля, тим не менш роблячи їх обʼємними і цікавими. Єдине, що прям вхарило - манера спілкування персонажів, які в 2010-х роках спілкуються так, наче щойно відкрили для себе пташину мову підлітків з позаторічного тік-току. Ну серйозно, який "крінж" в ті роки? Нащо через слово "інсайт"? Історія захопила, і не тільки тому, що я все ще та людина, яка повільно вчиться розрізняти кану (поки що - з посереднім успіхом). Любовʼю до Японії все аж просочене, і читати це було приємно (знову ж таки - через мій особистий сентимент). Книга своєрідна, але мені зайшла максимально і всебічно - тож мій їй субʼєктивний, але вагомий лайк. Ганка, сонечко - дякую тобі!