Зима на дворі . Спить земля . Немає вітру . Ніч . Все тихо . Покрита темрявою я , Вдивляюсь майже в потойбіччя . Навіщо , рвеш ти мою душу? Навіщо , ти тревожиш сон? За що , питаю , ти мені тут взявся? Для чого повертаєш у пітьму ? Я вже не знаю де діватись , Бо тут і там мене чекає він  . Тей хтось , що довгий час тривожив, Мій нетривалий майже дім. Я хочу вирватись з тенетей, Але він ставить швидше ніж я рву . Навіщо безпросвітно сподіваюсь, На щось , що малую зупинити душу цю.