Я був один В самотній ямі гною , проку , болю У місці що зветься безвихідна пітьма Впиваючись слізьми печалю Був лише я , був лише він Він , кого з усюди кличуть станчик Той блазень що несе послішки у люд Він що пошматований печаллю Як завше з веселою посмішкою до вух Признатись часно , я старався Боротись проти теї течї Що поглинало варто тільки Зробити крок у спробі вирватись у всіт Як результат я вже почав здавись І просто віддатись тяжкій тьмі Можливо це була мая Всепоглинаюча , тужлива , власна доля Минає рік , минає два В кутку душі знов плаче станчик Терпіння вже стає частиною буття А я , а я , стараюсь незабути ким колись був я Птахи співають літню пісню Дерева шипотять свої казки Зелене віття підіймають І взносять свої дивні молитви В один із цих звичайних буднів В моїй пітьмі побився він Промінчик теплого блаженства Чиє тепло зігріло серця лід Я знову є , я знову тут , я знову помічаю що живу А серце що давно небилось Вистукує у грудях гул Я хочу жити , я хочу будь щасливим Я знову хочу битись бпроти тьми Нагострюю ножі і бовтаюсь в болоті І знаєш це все зробив ти , той хто напевно цього віршу непочує