джунхьоку з хан союн абсолютно не легше ніж з докчою. можливо, навіть ще важче... вона це гострі куті, клацаючи зуби на будь яку небезпеку та нестримана лайка вдогонку. і вони в цьому схожі. вони просто багато в чому схожі, насправді. він був зліплений та вимальований в деталях саме її руками. от і як вловити, які частини повністю належать йому, а що сліди союн залишені випадково. вони чудово розуміють одне одного без слів, знають свою власну ціль, бачать ціль іншого і мають достатньо мовчазної солідарності одне до одного не відволікатися. кому як не їй, окрім докчі, він довірить вразливість свого чесного бажання нарешті померти з кінцями, коли вона й так все знає. навіть більше з деякими спогадами сп. джунхьок впевнений, що вона не бреше , коли каже, що зруйнує його. іншого роду, зрозумілий лише їм двом, але комфорт та відрада violent in their care for each other but full of affection anyway