місце перезарядки (уривок) Всі знали, що Це мало відбутись і всі були готові. Єдине не знали - коли. Кожен готовий по-своєму: хтось влаштувати масштабну пінну вечірку, хтось здійснити погром на роботі, інші ж готові підіймати паніку і бігти, бігти кудись світ за очі, аби світ вловив та не піймав. Вона ж була готова інакше. Це рішення вона обрала багато років тому, коли металеві будки-автомати ще тільки з’являлись і цікавості, окрім як погляду з пересторогою, не викликали. Масивна множина деталей із кнопками незграбно випростовувалась у велетня, завбільшки у смітниковий контейнер. Майоріння кольорів і вир звуків лякав, але в той же час і збуджував. Чомусь він їй здавався найбезпечнішим місцем на всій планеті. Це було її місце, місце перезарядки. Хто б не жартував про консервну банку, така муміфікація їй подобалась. Кожного вечора вона заходила до велетня і виходила під ранок, сповнившись новими і силами і наснагою. Але навіть незважаючи на те, що вечірнє місце для неї там було заброньовано, вдень він не залишався без відвідувачів. Одного дня вона мріяла, що прийде туди як тільки зрозуміє, що Це має відбутись, дівчина прийде і натисне на червону іконку «Зачинено». І другу - «Заблокувати». Якщо зовнішній вигляд велетня-автомата був нечепурний, то всередині на неї кожен раз чекало щось цікаве і нове, і зовсім несхоже на попереднє. Формат приміщення змінювався кожен день, залежно від її настрою та думок. Сумне солоне обличчя зчитували датчики і вона летіла шкереберть, у готичний замок із потріскуванням вигадливого каміну або морську темну безодню, в чорний ліс, наповнений диво-квітами. Веселе ж фарбувало кімнату у веселкові тони і напівтони, вона світилась і переливалась, а крісло, де вона сиділа, ставало, немов шовк, - легеньким і м’яким...