📖 «Луни» ✍️ Пилип Білянський Дуже дивна і неоднородна книга, що починається майже з суворого реалізму десь так 90х в стилі «Хто ти такий?» Чеха, тоді набирає антиутопічних настроїв «Дороги» Маккарті, але час від часу трохи відкочується до філософсько-наркоманських рефлексій. Мене зачепила з перших сторінок, бо по суті стиль і лінію, яку автор розвиватиме, можна чітко відчути вже з першого розділу. Не скажу, що все вийшло вловити, але читання було суцільним задоволенням. Я побачила тут історію про відчуження і пошук свого місця у світі. Про соціальні звʼязки, які роблять світ реальним, і без яких він зникає. Про взаємини, які або руйнують тебе, або роблять сильнішим. І детальний погляд на трансформацію тривалих стосунків. Світ, про який йдеться, спочатку виглядає цілком звичайним - жорстоким, несправедливим, таким, що не приймає тих, хто відрізняється. І саме таким є головний герой - дитина, що не мала нормального дитинства, проте мала дивні фантазії і незвичайний погляд на життя. (А може і не фантазії) А ще має досить …нетипового уявного друга - хоча насправді такого «друга» мають мільйони справжніх людей. Але щойно події в цій реальності сягнуть свого пику і герой опиниться в найскладнішій ситуації, все раптом зміниться і почнеться геть інша історія - та сама антиутопічна частина, де під загрозою опиниться весь світ, а сюжет стане фантастично-сюрреалістичним. Історія скоріше задумлива і спонукає до рефлексії, хоча є і моторошні нотки. Написано дуже гарно, хоча сюжетна лінія час від часу розпливається. Метафоричність тут переважає над логікою, але книга спонукає замислитись над багатьма важливими питаннями і зазирнути в себе. Дуже крута історія, що трохи пʼянить. Рекомендую під якийсь меланхолічно-задумливий настрій. Видавництво Темпора