Баллард був безкомпромісно шикарним у «Висотці», але його «Люди міленіуму» виявились надто пріснимим і нудними, хоча тема була така ж багатообіцяюча. Це історія про бунт середнього класу проти соціальної несправедливості, що починається з жорстокого і безсенсовного теракту, який змушує головного героя подумати, що він винен у смерті колишньої дружини, і взятись за пошуки справжнього винуватця, щоб відновити почуття справедливості. І не без того, що книга зачіпає і переоосмислює купу важливих тем — політичних, соціальних, філософських і моральних — шо робить її вагомою і значущою. Не без того і що є тут цікаві повороти, які таки спонукають дочитати її, щоб отримати всі відповіді. І ніби навіть та сама ідея людської спраги до насилля, яку неможливо втамувати. Але я стала жертвою власних очікувань від автора, які абсолютно не виправдались: таке враження, що тут від Балларда тільки загальний задум, а сам текст писав хтось інший. Все якось… надто просто, надто прямолінійно, надто невиразно і сухо. Нема іскри, нема того шалено-абсурдного запалу, а сюди б він пасував, як ніколи. І ніби язик не підіймається сказати, що книга погана - бо ні, вона не погана, вона просто дуже рівна, спокійна, але значуща і глибока. Але я не відчуваю, що багато втратила б, якби оминула її, бо ані інтелекуальних, ані емоційних потреб вона не закрила Втім, з автором познайомитись дуже раджу, тільки краще зверніть увагу на «Висотку» — от вона точно залишить незгладимі враження в усіх сенсах. 📖 «Люди міленіуму» ✍️ Дж.Г. Баллард Видавництво Фабула