​​Неділя 21-а після Пʼятидесятниці Ми створені для вічного життя. Це факт, що повинен стимулювати нас до наповнення власної вічності належними плодами власних справ та вчинків. Кожен день – це неповторна можливість до здобуття нових вершин досконалості, підкорення яких здійснюється, згідно із Євангельськими маршрутами благочестивих змін, нелицемірної любові та заповіданого Христом блаженства. Господь не вимагає від людини чогось надприродного, Господь чекає від людини, аби вона залишалася людиною. Так, саме людиною! Тому що створення наших прабатьків Адама та Єви передбачало їхнє безсмертя, творчий потенціал та постійне перебування у спілкуванні із Творцем.   «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, доки не заспокоїться в Тобі», – такими словами звертається до Господа блаженний Августин у своїй знаменитій «Сповіді». Дійсно, постійна земна метушня, побутові клопоти та повсякденні турботи – все це виснажує душевні сили людини, обезсилює її внутрішній спокій і нормалізувати цей стан ми спроможні саме поруч із Господом. Христове запитання, яке він неодноразово ставить до тих, хто шукає Його допомоги полягає у зверненні до внутрішнього наповнення людини: «Чи віруєш ти?». Від щирої віри людини залежить подальший розвиток подій, оскільки саме наявність віри спонукає Христа до дії, коли людина сповідує, що Ісус – це Спаситель і Господь, Який здатен це зробити, а не випадковий мандрівник, що має надприродні сили.