Про мою подорож ч.4 Ми поїли і зібрались на нараду з головним лікарем швидкої. Я його дуже поважаю за те, що він був поруч і керував процесами, про які я і не знав. Він робив усе що від нього залежало, навіть більше і знаходився в таких самих умовах як і ми. На тій нараді ми вирішили як будемо забирати поранених, їх мало бути ~30. Важкі, але з потенціалом повинні були піти в авто швидких, легкі та середні в автобуси. Безнадійні туди ж, але за ширмочку, яку мали зробити з пельонок з акушерських наборів. Щоб цивіли та інші хлопці не бачили тіла. Я пам’ятаю ту розмову дуже добре, рішення було прийнято, всі розуміли складність та обмеженість ресурсів. Але ми були готові зробити все що від нас залежить. Лягли спати. 25 квітня. Прокинулись вранці і поїхали у бік Маріуполя. Зупинились у Мангуші. На той час я знав про Мангуш одне. Це супутникові знімки Maxar, де кладовище виросло на +-10к могил. Це місце поховання цивілів, що загинули. Ми зупинились прям у н.п і чекали дозволу на вʼїзд у Марік. Захотілось пити і ми попросили одну з місцевих набрати води. Вона виявилась медсестрою інфекційної лікарні. Колега. Вона казала, що сусіди зникають. «Ну от колись сусід сусіду вивалив щебінь перед двором, давно то було, а він зараз пішов і сказав, що той позиції здає, зник сусід». Вона не була задоволеною росіянами, воно і не дивно. Ми попрощалися і поїхали у місто. Воно зустрічало нас зруйнованим Епіцентром. Тоді я вперше побачив рівень руйнувань, що завдала кацапня. Запах гару стояв у всьому місті. Я такого ніколи не відчував. Будинки були зруйновані, згорівші. Іноді всі квартири, іноді частково. Люди стояли і готували у дворах, черги до водоколонок. Все потрощене, машини вскриті. Стояв тіп і з «шістки» зкручував катафоти, навіщо? Магазини винесені, банкомати зламані. Єдине ціле що я там побачив це була Тесла, здавалося, що з неї пилинки здували. Парк, засіяний деревʼяними хрестами з рам вікон і підручними матеріалами. Багато хрестів. Дуже багато.