Думки військових.
Мене попаяло.Я зрозумів, що мені важко.
Коли заринувся в ситуацію в нашій розмові.
Мене попаяло.
Ти зациклений на виживанні і тебе не турбує те, що ти бачиш. Багато трупів і не було можливості їх прибрати. Довгий час. А ти виконуєш свою роботу далі.
Йдеш і дивишся, як тіла чорніють.
Міняються.
Зуби починають виглядати.
Як тварини обʼїдають.
Тоді я сприймав це просто як роботу. І це було як частина світу, в якому я жив.
По ходу психіка це все одно по-своєму сприйняла.
Я думав, що це не беру до душі.
Але зараз розумію - це все дуже травмувало
Згадав ситуацію.
Хотів вийти з бліндажа, шоб мене вже знищили.
Туалет під себе там — це норм.
Я прийшов і мене в перший же день затрьохсотило.
Відмовився від евакуації.
Бо моїх хлопців тільки 3 залишилось. І я не міг їх покинути.
Нас і газом травили. І гранати закидували.
Чим довше, тим більше крутилось — вийди звідси, хай вбʼють. І не будеш мучитись.
-10 морозу. Це дуже важко.
Я не їв ці всі дні. Бо потім в туалет іти, а вийти неможливо.
Кусок галети пожував чуть-чуть. І все.
І потім це все сниться. Уривками. Кров. Каски. Мертві.
Я не можу це розказати нікому з близьких.
Білшості кажу, що я в тилу. На позиції не ходжу.
Не хочу близьким це розказувати.
Бо їх реакція тільки гірше зробить. Вони не зрозуміють. Добре, що можу тут говорити.
***
А ще дуже важко проживати втрату. Ми стали як брати.
Перед його смертю розмовляв по телефону. Він каже: «Хочу на вихід.»
Я йому «Ти там акуратно.»
Він пішов.
Вог прилетів.
Моментальна смерть була.
Півтора роки тому.
Липень місяць.
Досі важко.
Я з ним іноді розмовляю.
Ми як брати стали.
Дуже багато про військову справу. Саме він мене навчив.
Завдяки йому я до сих пір живий. Я впевнений.
Постійно ці моменти в голові прокручую.
Як ми разом.
Він мене вчив. Розтяжки ставити. І просто жити.
Брав за щоки отак і казав: «Який ти молодець»
Зараз з його батьками общаюсь.
Він був єдиним сином.
Мамка у нього через це раком заболіла.
Дуже важко. Дуже. Батьки не мають ховати дітей.
У нас було багато планів після війни.
І зараз його немає. І це важко.
Я боюсь забути.
Коментар В.Б.Ми продовжуємо працювати і опрацьовувати його втрати. Це непросто, бо треба занурюватись у важкі спогади. Але горювання - це природній процес опрацювання втрати і завдяки цій роботі загалом йому стає краще. Важливо дозволяти собі горювати і проживати всі емоції, які виникають в процесі усвідомлення втрати.
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові.
Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки:
А якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3YvCpzVLBVЯкщо це корисно — поставте
❤️P.S. Інформація розміщена з дозволу.
@BagnenkoPsy
