🇺🇸🇮🇱Новий Big Deal Трампа: коли риторика поступається прагматизму 🗣Усі ми більше року слідкували за передвиборчою риторикою новообраного президента США Дональда Трампа, особливо коли справа доходила до його зовнішньополітичних заяв. Думаю, для вас не буде секретом, що основним його прагненням було стати новим миротворцем одразу у двох регіонах: в Європі, примиривши нас із москвою, та на Близькому Сході, забезпечивши там стійкий мир, максимально допомігши при цьому Ізраїлю. І увесь цей час існувало два переконання: нас Трамп, не спитавши нашої згоди, силоміць посадить за стіл перемовин із москвою, викрутивши нам руки через обмеження підтримки, а Ізраїль накачає максимально зброєю, дозволивши йому знищити всіх своїх ворогів. Але час іде, мир із москвою адміністрацією Трампа постійно відсувається, пролонгуючись на невизначені строки, а Ізраїль завдяки дідусю Донні близький до повного припинення конфлікту з ХАМАСом на досить невигідних для себе умовах. Через що постає питання: чому так? ➡️Відповідь проста – пріоритетність та розуміння питання Близького Сходу у Трампа все ще більші, ніж України. Примусивши (а я вважаю це примушенням) Ізраїль до миру, рудочолий намагається виконати "домашнє завдання" свого першого терміну – нарешті укласти так званий Big Deal, або "Велику Угоду", яка передбачає повну нормалізацію відносин між єврейською державою та арабськими країнами регіону. Це має призвести до створення мережі альянсів передусім між Ізраїлем та Саудівською Аравією задля протистояння іранській загрозі. ➡️Єдиною перешкодою для такої угоди якраз і була війна Ізраїлю з палестинцями в Газі, котра повністю зірвала так важко вибудовувану адміністрацією Трампа нормалізацію арабо-ізраїльських відносин. Бо для буквально кожного арабського лідера підтримувати відносини з єврейською державою в той час, коли вона рівняє із землею міста таких же арабів, як вони, – було щось із розряду самогубства (приклад цьому – вбивство єгипетського президента Анвара Садата, який свого часу уклав мир з Ізраїлем). Крім того, пріоритетним напрямком для нормалізації відносин слугувала саме гарантія створення Палестинської держави, на що в умовах війни, і це не дивно, ні Нетаньягу, ані будь-який ізраїльський політик навряд чи пішов би. Проте зараз, коли начебто досягнуто перемир'я між ХАМАС та Ізраїлем, в американців справді може з'явитися шанс переписати історію, щоправда, з величезною кількістю питань: ➡️Що робити з ХАМАС: хоч і було ліквідовано майже всю верхівку, але кількість терористів не зменшилась і вони нікуди не ділись, а за умовами нової угоди більша частина ув'язнених хамасівців буде відпущена, що потенційно допоможе їм знову заповнити вакуум влади в палестинському анклаві, як вони це робили всі попередні рази конфліктів, і знову загрожувати ізраїльтянам. ➡️Що робити з Газою: незрозуміло, як відбуватиметься поділ сектору (які регіони знову відійдуть палестинцям, а які контролюватиме ЦАХАЛ), хто керуватиме регіоном, адже ізраїльтяни виступають проти передачі його під керівництво Палестинській адміністрації з Західного берега, за що виступають араби. Також незрозуміло, хто та за які гроші взагалі відбудовуватиме все те, що було стерте з лиця землі численними бомбардуваннями (ні на Заході, ні на Сході не хочуть брати на себе такі витрати). ➡️Що робити з ізраїльськими правими: Нетаньягу оточив себе колом ультраправих міністрів, які зараз чинять максимальний опір будь-якому миру з палестинцями, паралельно прагнучи анексувати ще й окупований Ізраїлем Західний берег річки Йордан, де діє Палестинська автономія та де за умовами угоди з арабами мала б бути створена окрема палестинська держава. Невеличкий висновок у коментарях👇 🇺🇦 POLITpedia