boy. восени все розбивається об хмари свинцеві, об запах прілого листя, об залізні стіни дощу. холодні голі сади загорнуті у вовняну ковдру сплять. я знову згадую те, чого нема, і вкотре нагадав собі: більше так не буде. місце моєї сили, місце найбільшого смутку в коробці на краю гори заховане. вдивляюсь в похмурі рейки чорних дерев, у їх тонку потріскану шкіру. щоб не зійти з глузду потрібна віра; повзу наосліп - шукаю сліди у мертвій траві. мені боязко йти - кучерява імла вплітається в ноги, бліді твердині скорботи, деревʼяні птахи безголосі, іржавий вологий мох. хочу вхопити повітря і розділити його на двох. злива ріже змарніле обличчя, блискавки плутаються в мережеві свинцевих хмар. я провалився у вирву жахливого сну. знайоме обійстя: гавкає пес, підспівує вітер у такт посивілим ставням. лунає тихий дитячий сміх, блукає хлопчисько зовсім один - одяг у репʼяхах, ноги в пилюці. я простягаю руку до нього - він тікає у сірий туман до безликої чорної постаті. «синку, де ти заблукав?» - голос стискає серце до крику. щосили біжу за ними, хапаюсь за тіні руками, та постать зникає, як дим, а хлопчик лишається там, куди дороги мені більше немає. . . . oct’24-jan’25 в.ліма #поезія #в_ліма