💚Зустрінемось завтра о 18:30 в книгарні «Readeat» та поговоримо про затишне фентезі з авторкою книги «Діва, матір і третя» та просто хорошою людиною Юлією Нагорнюк.
Модеруватиме подію Анастасія Бідонько — співзасновниця видавництва «Ще одну сторінку».
У нашому видавництві я працюю над маленькою серією класики «Рядки з тіні», де в кожній книжці є спогади письменниці чи письменника про себе і про близьких.
Люблю цю концепцію, бо дуже часто через мемуари ти наче знайомишся з автором, знімаєш шкірку забронзовілості, смієшся з жартів і співчуваєш скаргам - словом, як із звичайною (ну майже) людиною теревениш. Стиль кожних спогадів різний, але є дещо спільне у тих 5 книжках, які ми наразі вже зробили в цій серії.
Вгадаєте, що? Га? Ні? Та русня, звісно. Точніше її велика тінь, в якій вони зрештою й опинилися.
Людмила Старицька-Черняхівська, донька Корифея, яка подарувала нам шикарні прозу і пʼєси, спогади про Лесю Українку і батька. Місце і дату смерті якої ми не знаємо, бо померла вона в товарному вагоні по дорозі в Казахстан, і тіло просто викинули з поїзда на ходу.
Олена Пчілка, мабуть, найвідоміша в серії, з розкішними оповіданнями, які свого часу перевернули моє уявлення про класику. Її «Автобіографію» я збирала по шматках, бо з усіх прижиттєвих видань сторінки з нею вирізала цензура, дарма, що та автобіографія шліфувалася, щоб бути пригодною совку.
Василь Королів-Старий. Отой, що придумав «Хуху Моховинку» і взагалі купу світлих казок й оповідань. Ну, думаю, цього разу пронесе, він же в діаспорі. А тоді читаю в спогадах, як його переслідували служби КДБ, навіть у Чехії. І сучасники кажуть про допит, незадовго після якого той помер просто на порозі дому.
Ганна Барвінок, дружина славетного Куліша, що записувала живі оповідання буквально з народних уст у полі. Якій Куліш постійно зраджував, дорікав безплідністю - бо після першого викидня Ганна Барвінок так більше не могла мати дітей. Викидня, який стався, коли її чоловіка з друзями заарештували за організацію Кирило-Мефодіївського братства. Хто заарештував, ви вже знаєте.
Ну і нарешті Франко. Тільки трохи не той, а Петро, син Каменяра, співзасновник Пласту, засновник летунського відділу УГА. Який писав неймовірні яскраві тексти у стилі Жуля Верна і А.К. Дойля, який став першим директором батькового музею. Якого вивезли при відступі совка з Галичини і згодом розстріляли в Києві.
Коли я обираю наступного автора в серію, орієнтуюся більше на тексти і спогади, а не на біографію. І кожен раз болить, коли бачу те саме. Російський червоний слід, що зруйнував людей, з якими я вже встигла подружитися.
Читаємо у листопаді «Нас кличуть гудки» Наталі Романович-Ткаченко
У книжці подані почасти автобіографічні твори письменниці — нариси, оповідання, спогади, друковані за її життя. Наталя Романович-Ткаченко пише про події та долі людей у буремну добу початку XX століття.
Авторка розкриває конфлікт старої та нової моралі, порушує питання жіночої емансипації, в якій її героїні намагаються поєднати особисте життя, материнство і громадську діяльність.
Щоб долучитися до книжкового клубу, необхідно підписатися на щомісячний платіж від 100 гривень на сайті DIVOCHE.MEDIA.
Протягом доби після цього ви отримаєте лист на пошту з посиланням на закритий канал клубу в телеграмі.
— Ми хвилюємось, щоб ви не припустилися помилки, — завів Джо. Мабуть, він звертався у множині до нас із Люком, але дивився тільки на мене. — А помилкою буде лишитися бездітними. Ви про це пошкодуєте, але тоді вже буде надто пізно. І нічого вже не вдієш.
Я повільно хитала головою. Не хотілося вести цю розмову за вечерею в цьому ресторані. Та ну, взагалі ніде! Хотілося, щоб мої свекри поважали моє рішення, і не лише моє, а й Люкове також.
Одна річ, коли Ненсі ділиться своєю думкою в наших розмовах, сподіваючись, що із часом я передумаю. Але зовсім інша — коли вони із чоловіком проводять показову інтервенцію. Так, ніби наша з Люком бездітність — це хвороба чи інший критичний стан, що вимагає негайного втручання.
У видавництві «Ще одну сторінку» виходить захопливий роман американської письменниці Донни Фрейтас про самопізнання, розмаїття жіночих ролей, зв’язок між поколіннями і про те, що всі дороги зрештою ведуть нас в одному напрямку — до себе.
«Орландо» — найвідоміший завдяки блискучій екранізації і водночас найсуперечливіший роман В.Вулф, адже незвичний навіть для самої авторки. Про що цей твір? Чи це романтизована біографія молодого дворянина, що три століття поспіль не старішає, а згодом ще й перетворюється на жінку? Чи дотепна пародія? Чи майстерна гра авторки з простором і часом?
