Якось я у розмові почула фразу, що їх, військових напрbклад, «не потрібно чіпати, вони вже відпрацювали своє і вони самі не захочуть лікуватися або проходити терапію, їм самим вже після військових дій це буде як насилля, потрібно зробити акцент на дітях, рятувати їх від грязі зросійщення». Але головний месендж мій в тому, що наразі ми усі в складному становищі але намагаємось будувати здорове суспільство, тож не маємо права покидати цих людей. Після фротну це будуть зовсім інші люди, яким потрібно буде наново навчитися бути чуттєвими, ніжними а це не ложкою мед зʼїсти, люди на фронті мають зовсім інші поведінкові прояви. Нажаль статискика говорить про те що домашне насильство буде зростати, а в нас, до речі і до повномаштабної війни ситуація також була не втішна. Але як попередити і подолати домашне насильство в родинах військових? «Говорячи про посттравматичний синдром ми відходимо від тезису "контужені", і намагаємось відводити від нього інших. І мені дуже дивно, що цього не розуміють і перекручують на своїх сторінках в соцмережах свої ж. Стаття з порадами дружинам ветеранів та телефонами ліній із запобігання домашньому насильству погіршує образ ветерана? А новини про те, що вони підривають вдома гранати, п’ють, потрапляють у тюрми – не погіршують образ ветерана? Коли екснардеп Чорновіл на всю країну вигадує байки про те, що в телефонах добровольців знайшли фото зґвалтованих хлопчиків, чи військовий прокурор Матіос розповідає на Шустер LIVE страшні історії про їхні звірства – це не погіршує образ ветерана?  Ми маємо вивести цю проблему з категорії "табу". Не замазувати її, не заперечувати, а шукати шляхи для вирішення. Маємо говорити про це з ветеранами, їхніми родинами, суспільством і відводити їх від тезису "контужені". Розповідати, що саме відбувається з ветеранами після повернення з війни, які періоди в адаптації вони проходять. Ми повинні лікувати ті тимчасові травми, які отримують наші люди на війні. Потрібно говорити і пояснювати, що людина з ПТСР не "контужена", вона отримала шрами душі, захищаючи Батьківщину. Вона врятувала нас. Тепер наша черга. Ми маємо роз’ясняти оточуючим, родині, роботодавцям, сусідам, що людина не завжди була такою, що вона має тимчасову травму, яку потрібно лікувати. Пояснити суспільству його обов’язки. Так, обов’язки. Обов’язок військового – захищати суспільство. Обов’язок суспільства – інтегрувати в нього військового. Наталія Музика - дружина віськовослужбовця, учасника АТО з 2014 року» Матеріал зібрано і підготовлено на правах громадянського журналіста.