Разом із книжковим клубом “Читати не боляче” в листопаді ми читали і обговорювали “Подорож на край ночі” Луї Фердінана Селіна. По правді, коли ми обрали цю книгу ще десь влітку, я про неї нічого не чула, але потім вона раз по раз виринала в моєму інфопросторі, тож мені не терпілося почати її читати. Додам трохи контексту. Цей твір вважається знаковим у французькій літературі, бо до нього романи писалися переважно високою мовою, а це - мало не перший твір, написаний розмовною. З точки зору наррації “Подорож на край ночі” ставлять поруч з творами Пруста і Джойса, бо оповідь вкрай схожа на потік свідомості. Я придбала електронне видання від Фоліо, і, якщо чесно, була вражена якісним перекладом Петра Таращука (хоча датований він аж 2000 роком, ймовірно тоді у видавництва були вищі стандарти) та чудовою цікавою та інформативною передмовою Дмитра Наливайка (яку я, звісно, читала вже як післямову). Початок роману мене вразив - я робила по декілька виділень на сторінку. Не дивно, дія відбувалася під час першої світової війни, і цей досвід та свої щодо нього роздуми автор викладав так, що дуже сильно мене зачіпав. І це дуже цікаво оцінювати, бо пізніше виявиться, що Селін - антисеміт і підтримував нациську окупацію Франції. Чим далі я читала, тим менше мені подобалося. Виявилося, що воєнна тема в книзі - далеко не основна, і далі герой продовжує свої поневіряння в геть несподіваних місцях: в Африці, Нью Йорку та в Парижі. Африканські епізоди перегукувалися для мене з Конрадовим “Серцем пітьми” (від якого я теж не в захваті). А от американські та французькі - навіть не знаю. По правді, в якийсь момент я почала підозрювати, що автор показує нам точку зору ненадійного оповідача, такими абсурдними мені здавалися події. Але все ж це виявилося радше зображенням такого дна суспільства, в існування якого просто важко повірити. Направду, це був один з факторів, який зробив роман успішним свого часу - оця чесність в показуванні ницого та огидного. Але зараз, в 2024 році, мені це читання не здалося ані цікавим, ані приємним, ані корисним. 3.0 🌕🌕🌕🌑🌑 PS: наступною в клубі ми читаємо та обговорюємо “Амадоку” Софії Андрухович. Читачки каналу знають, що ця книга зі мною вже протягом кількох місяців, і почала я її ще до того, як ми обрали її на клуб. Та тепер я точно планую її скоро закінчити, щоб обговорити з дівчатами, тож і ви приєднуйтеся!