Разом з книжковим клубом спільноти Броманс ми читали та обговорювали "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" Майка Йогансена. Я взагалі не чула імʼя Йогансена в школі (я досі дуже зла на свою вчитальку української мови та літератури, бо щиро вважаю, що вона - мразь, але зараз про інше). Про цю книгу дізналася, коли Віхола випустила її в серії "Неканонічний канон", і назва мене завжди інтригувала та приваблювала, але, як це часто буває в моєму випадку, чарівний поштовх до прочитання дав саме книжковий клуб. Видання Віхоли складається власне з повісті (хоча бачила і класифікацію як "роману"), вигадлива назва якої зазначена вище, нонфікової частини "Як будується оповідання" та декількох сторінок з поезією. Кожну частину я розгляну окремо, і почнемо з найголовнішого - з доктора Леонардо! Це було щось. Твір складається з прологу, трьох "книг", епілогу та післяслова. Ці частини спочатку друкувалися окремо в журналах, а вже через декілька років вийшли друком в цілісній формі). Пролог та кожна з книг ще додатково діляться на невелички частинки, які моєму мозку було зручно ковтати. З першого речення Йогансен мене зачарував. Його мова одночасно була красивезна та смішна. Вона несла мене якоюсь химерною оповіддю, і я не дуже розуміла, що в біса відбувається. Автор грає з читачем (але я ще не усвідомлюю, наскільки майстерно) та ламає четверту стіну. Оскільки в дитинстві я багато ходила в байдарочні походи Сумщиною, Чернігівщиною та Полтавщиною, мені було дуже легко уявляти Слобожанські краєвиди, що розгорталися на берегах Донця. Направду, посмішка практично не сходила з мого обличчя, не дивлячись на те, що відслідковувати події, які зображував автор було не надто просто. Але я і не силувала себе - просто ніби пливла течією. А коли я дочитала авторське Післяслово, я взагалі вибухнула гучним сміхом, бо так зі мною ще ніхто не грав. Це дуже авангардистський текст, і я отримала від нього масу задоволення. Дуже круто, що він попав в мій настрій. Праця "Як будується оповідання" складається з декількох частин - спочатку автор дає нам досить ґрунтовну викладку своїх поглядів в цілому на мистецтво, та на письменництво зокрема. Далі він наводить оповідання (Баррі і Велза повністю, По - переказує, а прости господи Тургенєва - лише цитує, хоч і рясно). Після власне текстів оповідань вже йде Йогансенівська аналіза їхньої стуктури, прийомів, особливостей. Загалом це досить цікава частина, але от вона мені у вайб не дуже потрапила. Що стосується поезії, вона яскрава і авангардна, серед наведених мені сподобалося 3 вірша, але я точно хочу знайомитися з творчістю Йогансена ще і ще. На превеликий жаль, це не складно, адже Майк Йогансен у віці 42 років був розстріляний нквсниками в Києві, і його тіло було таємно поховане в Биківнянському лісі. Сподіваюся, борці за право говорити, читати і писати російською мовою, памʼятатимуть цей факт. 4.25 🌕🌕🌕🌕🌘 (якби я оцінювала самого лише доктора Леонардо, поставила б трохи вище). PS: В червні разом зі спільнотою Броманс ми читаємо "Море спокою" Емілі Сент-Джон Мандел.