Але давайте тепер трохи про зміст. Я прочитала 70% книги, і мені дуже подобається. Читала б швидше, але цього разу ми мали структуроване обговорення в клубі, отже я боюся, що якщо прочитаю задалеко, буде складніше говорити про конкретні розділи. На задній стороні палітурки ми бачимо такий опис: "Історичне епічне фентезі про студентські революції, колоніальний спротив та використання мови й перекладу як інструментів домінування імперії". Мене зацікавив практично кожний аспект з опису, тому я розкажу про сеттінг трохи більш детально (все це ми дізнаємося з перших глав). Отже, більшість подій відбувається в Британії 19 сторіччя. Але ми маємо трохи альтернативну історію, і головна відмінність від реальності полягає в тому, що Оксфорд - це не просто знаний університет в Британській Імперії, а і центр сріблярства. Що то за сріблярство? Це не зовсім ювелірний промисел, а радше магічний. Зачаровані срібні зливки використовують для магічного підсилення транспорту, лікування хвороб, і ще багато чого. А для того, щоб злиток зачарувати, і щоб він потім спрацював - імперії потрібні перекладачі, бо на злитку треба писати двома мовами (як мінімум), якими майстер має бездоганно володіти. Про нюанси цього ремесла цікавіше дізнаватися з книги, тому я не буду зараз вдаватися в деталі. То що ж таке Вавилон? Це Королівський Інститут Перекладу, який саме і навчає перекладачів, деякі з яких в майбутньому працюватимуть зі сріблом. Це восьмиярусна вежа, в якій є і навчальні авдиторії, і майстерні, і все потрібне для студентів і викладачів. Мені дуже подобається ця метафора, бо ж всі ми памʼятаємо біблійну Вавилонську вежу. Напевне на цьому я зупинюся, і трооошечки привідкрию свої враження. Це детальна ілюстрація колоніалізму. Ми дуже чітко бачимо загарбання ресурсів, примус до нерівної торгівлі, імперський шовінізм. Тут дуже круто розкриті питання пригнічення локальних мов метрополією. До болі знайомо, правда? Я вже дуже хочу дочитати, бо напруга зараз неймовірно висока, і я себе ледве стримую. Традиційно додам декілька слів про закладинку. Я вже якось згадувала, що минулоріч мала нагоду забігти в Брюсельський Королівський Музей на виставку Маґріта, і тут я використала квиточок звідти. На квиточку ми бачимо роботу з основної колекції музея, якої я не мала нагоди бачити, це Antoine Wiertz, автопортрет у віці 18 років. Спочатку мені здалося, що цей квиточок просто гармоніює з книгою, але чим далі я читаю - тим більше мені зображення художника нагадує головного героя! Я вважаю це чудовим співпадінням.