Сьогодні Мілану Кундері, французсько-чеському письменнику, виповнилось би 95 років. І хоча скоро рік як його немає на цьому світі, він продовжує жити в своїх неймовірно глибоких книгах. Мій фаворит серед них – роман, з якого варто починати знайомство з цим автором, «Нестерпна легкість буття». В лютому я перечитувала його вдруге, і після цього виникли роздуми, якими хочу поділитись тут з вами: Буття сповнене нестерпної легкості І часом ця легкість тисне на нас ще більше, аніж важкість щоденних обовʼязків й ключових життєвих виборів. Це відчув головний герой роману Томаш, коли замість хірургії обрав бути мийником вікон. Бетховенівське “Es mus sein” («так має бути»), яким він виправдав шість випадковостей, що звели його з Терезою, втратили свою силу від усвідомлення ним випадковості всього життя. Бо який би вибір ми не робили, жоден з них не буде правильним чи неправильним. Ми ніколи завчасно не знаємо яка дія чи вчинок куди нас приведуть, як це вдалось перевірити герою роману «11/22/63» С.Кінга. Герої ж роману «Нестерпна легкість буття» приречені на ось це відчуття одночасної легкості й важкості, адже їхні життя, як і кожного з нас, є водночас ескізом й завершеною картиною. Все тому, що ми живемо лише раз (і помираємо теж, може тому нас так лякає смерть?). Взагалі цікаво, як весь роман Кундери побудований на протиставленні протилежностей, на які він надихався філософією Парменіда. Саме від останнього взята головна пара «легке-важке», що стала основою всього твору. Але автор «Нестерпної легкості» пішов ще далі в глибину – до первинної дуальності душі та тіла людини. Саме вона є причиною розриву між любовʼю душевною (небесною) й тілесною (земною) – від якого страждали і Томаш, і Тереза, мистецтвом справжнім і кітчем – Сабіна, свободою омріяною й фактичною – Франц. У фіналі роману, як і знову ж таки – з нами, персонажами реального життя, останнє грає з ким абсурдний, а з ким лихий жарт, обриваючи ноту життя завжди раптово, без попередження й можливості зіграти вдруге той самий акт буття. #книжкове #роздуми