🐱 Під впливом Саші прочитала оцево вчора ввечері. Яка ж це єбуда, матір божа 🤪 🔋Плюси: 208 сторінок комфортним шрифтом, щоправда із відсутністю коректора і місцями всратим невичитаним перекладом. 🪫 Мінуси: все решта. "ПАЦІЄНТ" Джаспер ДеВітт Bookchef, 2020, 208 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 💀 Нє, спочатку воно навіть скидалося на щось вартісне: у психіатричній кліниці молодий проактивний лікар вирішує вилікувати пацієнта, що утримується тут з 1973 року (а мова йде про 2000-ні), бо його ніхто не лікує, тільки санітари носять їду. 🔪 Бо все дуже секретно, дуже страшно, він з дитинства (а потрапив він сюди 6-річним хлопчиком) веде себе агресивно, і взагалі всі лікарі, що з ним працювали, самовипилювалися з життя через кілька місяців роботи. Окрім двох міцних горішків, ага. 💀 Але далі почалася єбуда. Суцільна. Абсолютно ідіотські дії та мотивація лікаря і решти персоналу, періодичний шал пафосу, пояснення мотивації як із дитячого садочку, кострубаті діалоги — просто флеш-рояль хрінової літератури. 💀 Інколи автор забував, як мали ставитися герої один до одного і протягом однієї навіть сторінки могло статися таке, що на початку її головна лікарка з шаною схиляє голову перед своїм наставником, а в кінці кидає йому щось типу "заткнися" 🤡 ⭐️ Чи могла книга стати ще хріновішою? "Так!" — відповів нам автор і ввів нарешті містичну складову, від якого не було не те що хоча б трішки страшно чи моторошно, а хотілося ржати, що лососю в конюшині. 💀 А феєрію єбуди, звісно, став фінал книги. Нуль логіки, нуль реалістичності (нагадаю, аби містика в творі дійсно жахала, читач має вірити в решту того, що відбувається), звідси й нуль жаху як такого в принципі. ☠️ Категорично #Дафа_не_радить і шкода, що це звільняє лише жалюгідні 1,5 см полиці.