Про мою подорож ч.3 Почало темнішати потрохи. Основна дорога була перекопана, але якість покриття було афігенною. Велике будівництво, нічого не скажеш. І от ми через маленькі села виїжджаємо до посту ГАІ, прапори денере, військові. І ми не заїжджаємо в місто, нас розвертають і ми їдемо у Юрʼївку, що поруч. Там нас завозять на велику базу відпочинку. Не так давно я дізнався, що там базувався Азов. Але вже там висить табличка «ваєная камендатура денере». В той момент подумав, що можливо це останнє що я побачу. Ми вийшли з авто, нас попередили, що все заміноване і ходити нікуди не треба. Нас повели на місце нашої ночівлі. Здається це була база відпочинку «Олімп». Більше сцяниною мені не воняло ніде у світі, ніж там. Нам запропонували вечерю, не пам’ятаю що там було, скоріше за все консерви, які ми і привезли як гуманітарку. Нею були завалені 5 автобусів і частково швидкі, на яких ми заїжджали. Куличі певно теж були у меню. Той фебес достав ніж і показово їв з нього. Розповідав нам про те, що загрози для мирного населення немає, все ж класно. І взагалі, росіся не робить Точки-У, одна з яких не так давно (на той момент) прилетіла у Краматорськ. Де я був, я возив поранених звідти, як і багато хто з колег, що були зі мною. Таких було доречі ще 15. Це з водіями. І цій гниді вистачало розуму розповідати нам про це, що це Україна спеціально вдарила по цивільним, щоб звинуватити росію. І взагалі, ракета не в тому напрямку лежала. Я слухав його і розумів, що нічого не можу відповісти. Я в тилу підорів, ми тут самі.