Чому я навчалася у дистанційній школі, та як це вплинуло на моє життя? 🧷
Хочу детально поділитися з вами своєю історією і думками. (!!Я прекрасно розумію, що у багатьох були історії і гірші. Я щиро співчуваю всім людям, яким довелося пережити щось подібне, але конкретно зараз хочу розповісти саме про свій шлях!!)
Я навчалася у звичайній школі чотири класи. Зовсім не розуміла матеріал, багато чого не запам’ятовувала, часто хворіла і не встигала займатися улюбленими справами. Додому взагалі приходила наче зомбі. Все це через булінг у школі... З першого класу мене чомусь ненавиділа класна керівниця. Хоча, насправді, я була спокійною дитиною, ніколи не порушувала жодних правил, поводилася чемно і намагалася добре вчитися.
Вчителька занижувала мені оцінки, висміювала перед усім класом, кричала... А одного разу змусила вручну мити підлогу в туалеті... Та й взагалі відбила в мене будь-яке бажання вчитися. Хоча я проходила з нею уроки математики, і мої батьки їй непогано платили. Через її ненависть мене почали ненавидіти і зневажати майже всі однокласники. Я відчувала тиск з усіх боків, навіть не могла розповісти батькам про це через страх... Часто я хворіла, і сто відсотків це була психосоматика (хоча я ніколи не вдавала з себе хвору, це завжди було насправді). Навіть через цю причину мене травили. А ще через зовнішність, нерівні зуби, окуляри, оцінки, захоплення та багато чого іншого.
Мені було складно. Моя особистість повністю змінилася та закрилася в ті часи. Я перестала бути собою... З’явилося безліч різноманітних комплексів, сором за себе і свої дії. Я намагалася бути слухняною сірою мишкою, щоб не привертати до себе зайвої уваги, хоча насправді я ще той екстраверт)
В якийсь момент мама почала це помічати. Потихеньку, не одразу, вона все більше і більше розуміла, просто спостерігаючи за мною. Не було жодних діалогів, вона відчула, що я більше не можу знаходитися у тій школі, і запропонувала перейти в іншу. Моїй радості не було меж!
Я перейшла у приватну гімназію. Все мені там дуже подобалося, на початку в мене навіть вийшло знайти нових друзів. От тільки... Там історія почала повторюватися. Декілька основних вчителів знову занижували мені оцінки, кричали, висміювали. Все закінчилося тоді, коли я у сльозах подзвонила батькам зі шкільного туалету... Тато одразу приїхав, забрав мене та документи з цієї школи.
Ми не знали, що робити. У мене ще більше з’явилося комплексів, адже я думала, що проблема в мені. Що я справді якась не така, як треба. Не нормальна. Тому батьки вирішили ризикнути – спробувати віддати мене в дистанційну школу "Оптіма".
Я була просто в захваті від цієї ідеї! Однак піти цим шляхом було геть непросто. У ті часи це вважали чимось безглуздим та навіть тупим. Усі дивилися на нашу сім’ю косими поглядами. Деякі намагалися довести, що це взагалі не навчання, і "як же соціум?". А я наче знову почала ЖИТИ після цього рішення.
На душі мені стало так спокійно. Я нарешті могла вивчати матеріал у тому порядку, в якому мені цікаво, і в той час, коли зручно. Ніхто не кричить, не стоїть наді мною. У "Оптимі" зв’язок з вчителями був лише у чатах, а з однокласниками – за бажанням. Я неймовірно захопилася читанням та написанням віршів, постів для букстаграму. Почала співати, грати на укулеле та більше радіти життю. Мені завжди вистачало спілкування, я стала більш впевненою у собі і навіть потрохи почала себе знов любити!
Звісно, ще якийсь час невпевненість у собі, комплекси, тригери та переживання залишалися. Однак з часом це все почало зникати! (Однак навіть зараз я не знаю математику. От взагалі. Ну, звісно, окрім основного. Більше за все мене булили через неї, вона так і залишилася тригером. А вивчати все майже з нуля було складно). Раніше я дуже соромилася цього. Зараз можу розповідати про це абсолютно спокійно :)
Я безмежно вдячна батькам за їхнє рішення і підтримку мене. Так, вони не помітили це одразу, але вони настільки добре пропрацювали зі мною всі проблеми, що я і зараз розповідаю їм про все, що мене тривожить. Це рішення було, мабуть, найкращім у моєму житті ☀️
