Як країни примиряються після конфліктів? Уроки історичної дипломатії Наш світ сповнений війн та конфліктів. Вони починаються по-різному і закінчуються також кожен по-своєму. Якісь йдуть кілька днів, а якісь продовжуються сторіччя. Наразі ми хочемо обговорити те, як конфлікти закінчуються. Ми звернемося до світового досвіду, щоб знайти відповідність між різними спробами створення миру після війни. Тільки одразу робимо ремарку, що ми не пропонуємо вішати світовий досвід на нашу ситуацію. Кожен випадок є унікальним. Тому просто проаналізуємо цікаві історичні післявоєнні ситуації без акценту на наші реалії. Для того, щоб краще все зрозуміти, будемо користуватися прикладами Руанди, Вірменії та Туреччини, а також Японії та США. Перший крок до примирення – це завжди припинення конфлікту. Проте рідко воно відбувається мирно. Геноцид у Руанді вдалося зупинити тільки після того, як армія тутсі, яка кілька років збирала сили, повернулася на батьківщину і виграла війну. Після цього відбулися суди і страти, і тільки потім нова влада задумалася про примирення. У випадку з Вірменією і Туреччиною конфлікт швидше перейшов в іншу фазу, ніж завершився. Протиріччя щодо визнання геноциду вірмен і полярна позиція щодо Нагірного Карабаху вбивають всі переговори. Після розпаду СРСР Туреччина визнала незалежність Вірменії, але дипломатичних відносин між країнами немає з 1993 року. Восени 2022 року лідери країн вперше провели переговори. Навіть відновилося пасажирське авіасполучення. Тут не було жорсткої військової розв'язки, але й конфлікт поки не завершено. Японія, яка програла світову війну, з 1945 по 1952 рік була окупована США, які провели в країні судові процеси над військовими злочинцями, розформували армію, а також провели низку масштабних реформ. Тут явно було військове втручання, так що все поки що сходиться. Другим кроком після закінчення війни вважається визнання вини однієї зі сторін конфлікту. Таке відбувається не скрізь і не завжди, проте статистика говорить про те, що це цілком логічне явище. На міжнародному кримінальному трибуналі з Руанди прем'єр-міністр Жан Камбанда визнав провину. Це стало першим випадком в історії, коли глава уряду був засуджений за геноцид і визнав свою вину. Зараз він сидить довічно у Малі. Вірменія, яка вважає те, що сталося під час Першої світової війни, геноцидом, поки не дочекалася вибачень від Туреччини. Замість визнання провини Туреччина звинувачує Вірменію у брехні. Тому ми й надалі вважаємо конфлікт не закінченим. Японія пройшла довгий шлях від військової агресії до каяття. Вперше вона офіційно визнала провину за дії під час Другої світової війни лише на 50-ту річницю її закінчення — 1995 року. Щодо США, то формальних вибачень за бомбардування Хіросіми та Нагасакі так і не було. Тут США не прогинаються. Останній завершальний крок налагодження відносин - прийняття спеціальних законів, які, по суті, нав'язують колишньому агресору нову логіку управління державою. Так звана документна дипломатія. Так, у Руанді через кілька років після геноциду створили Комісію національної єдності. Влада запустила кілька програм. Там і освітні заходи з історії Руанди, і уроки патріотизму та боротьби з геноцидом. Всі вони націлені на те, щоб побудувати єдину соціальну спільноту без конфліктів. Японія після війни теж зазнала серйозних змін на законодавчому рівні. Тільки провела їх не сама - замість неї це зробили США. Штати не залишили поза увагою і основний закон країни: 1947 року Японія прийняла пацифістську Конституцію, розроблену американськими фахівцями. Як бачите, механізм "силове регулювання – визнання вини – законодавча дипломатія" зустрічається досить часто. Але дипломатія, звісно, ​​ніколи не буває точною. Кожен випадок унікальний і на противагу наведеним прикладам завжди можна знайти випадки, коли ситуація розвивалася інакше. Чи варто через це не цікавитись інструментами вирішення конфліктів? Однозначно сказати важко. Цікавитись завжди можна, але щоб займатися врегулюванням миру спочатку потрібно перемогти у війні. #Геополітика | The Voicer | Підписатись