учора поїхали до моря випили горілки біля моря випили трохи моря заснули прокинулися засипали піску до кишені подумали про те що всього цього мало лимони та мідії все як в Індії хіба так буває Будда і той не море а лише його звук ніби друг мовчить
в цій країні ніколи не буває зими і снігу не буває ми з тобою безсмертні як написи на стіні на районі крім нас ніхто не зрозуміє, у що ми віримо будеш виходити зачиниш двері ключ залиш собі до вівторка бідний Йорік такий же як ти дворик на вулиці Південній де приймають мідь твого спокою смикне під серцем спогад як дитина ми б і самі впоралися так ні все йде шкереберть мені подобається як ти викреслюєш смерть з пам'яті дайте мені знати якщо щось зміниться у цій історії без кінцевої дати твого життя
я би поїхав до Австралії але Австралія це вигадка не існує Австралії не існує снігової людини інопланетян людиноорієнтованої влади армянського коньяку правди в архівах НКВС життя на Марсі пінгвінів на північному полюсі <і далі за списком> в кінці буде кохання завжди в кінці буде кохання
сьогодні купив електричну пилу щоби можна було рознести на дзуськи велике дерево що росте на дворі а що ви зробили щоби в морі можна було бути чесним із самим собою
ніхто ніколи не дізнається яким ти був насправді ці вірші нікому не потрібні цієї осені холодної як вода в колодязі на глибині трьох років аж зводить зуби від поезії <перевіртеся у стоматолога> восени поезії не виживають як безпритульні тварини яких викинули десь за містом на трасі ще й прив’язали до всесвіту попереду зима попереду мир і щастя ніхто ніколи не дізнається про що ти говорив Крим називають півостровом тому що він півострів так і я любив <навіть не питайте навіщо>
ця відлига випадкова як випадкове це листя під ногами як випадкові виноградні ягоди вже мляві після перших заморозків ця осінь випадкова хоча що таке випадковість як нерозуміння інших масштабів відмінних від звичних нам наприклад дощ як подія видається нам закономірністю але що думає про це сам дощ що думає про дощ повітря якщо вони є частиною події його суттю поки не опинишся осторонь не зробиш крок убік не зрозумієш чи випадкова ця відлига чи випадковий смак винограду чи маєш ти право обрати куди котиться світ і чи котиться він насправді
сьогодні вночі після сексу коли ліхтарі за вікном вже на другому подиху видивляються ранок вона сказала навіть не сказала прошепотіла в темряву владу треба проріджувати і додала в усіх країнах без виключення чого вона чекала незрозуміло може це було зізнання в коханні чи натяк на щось більше ніж те що відбувалося між нами владу треба проріджувати я навіть заспокоївся вона була така як завжди чверть на третю ночі і її очі і її подих поряд наче нарешті тобі довірили щось важливіше за серце коли ми прокинемось зранку все буде скінчено
якщо б жили ми біля моря ніколи б не знали бід пили б вино на великій веранді що пропускає світло скрізь і згадували б далеке місто як щось з іншого виміру як щось рідне і водночас марне лезо горизонту завжди видаляє з повітря зайве залишаючи тільки те що залишається де ж ти ще знайдеш стільки ніжності щоби вижити
якщо б я був богом я би назвав цю планету Крінж(ия) якщо б я був власником якогось острову навіть не в теплому морі я б назвав його Крінж(иленд ) якщо б я був генерал-фельдмаршалом я б завоював якесь місто і назвав би його Крінж(бург) якщо б я був твоїм коханцем <орендовані квартири > <порожні парки> поодинокі випадки туги я би називав тебе Крінж(атінка) але ми навіть не знайомі <напиши мені>
у твоїх смсок запах твого волосся голос твій і твоя посмішка ти не знаєш що говорити я не знаю що відповідати але у твоїх смсок запах твоїх цигарок смак твоїх губ і все що тільки можна уявити не уявляючи як це все може бути насправді
птахи зникають залишаються люди такий кругообіг болі та любові ніколи не знаєш де зупиниться серце коли ти будеш птахом чи сонцем чи метеликом в її руці на війні згорають усі не усі дають тепло і впевненість в тому що залишаються люди зникають птахи хоча до чого тут люди
перші заморозки як перше кохання не знаєш що одягнути що сказати куди подіти руки а ще ті кляті поцілунки небезпечні і ще недоречні ще недоречні де ця весна питаєш ти мене і посміхаючись зникаєш у під’їзді свого дома як і вона
я сентиментальний як Сільвія Платт яка читає молитву про білі грудочки в манній каші Отче наш допоможи мені зробити з цього життя щось схоже на її початок Сільвія Платт не любить дощову осінь восени в голову лізуть погані думки і каша згоряє швидше ніби хтось шепоче на вухо "не думай про це" і ти стоїш і все одно думаєш якого кольору хмари на півдні Франції і що кажуть птахи про попутні вітри які вислизають крізь розкриті крила тонкі тонкі хоча при цьому ти розумієш що це так далеко так далеко що можна зізнатися собі що цього не існує тому що не існує нічого здається я повторююсь адже так просто коли настає осінь важка що твоя мокра сукня здатися і нічого не уявляти з того що ти уявляєш уява це дар який лякає своєю беззахисністю Сільвія Платт думає що все обійдеться все пройде все почнеться спочатку знову ця вічна суперечка мистецтва з мистецтвом бути чи не бути частиною цього світу або створити свій такий невловимий і терпкий наче туман який заповзає до кімнати незрозуміло звідки незрозуміло звідки і осінь знову осінь немов молитва про білі грудочки у манній каші допомагає лише манній каші але ніяк не Сільвії Платт
у мене хворіє друг коло замкнулося далеко в іншому місті на березі моря історія замовчує всі подробиці але розкриває необхідність враховувати тонкощі буття не я все це вигадав не я і помру якщо ви раптом будете там скажіть йому щоб він одужував швидше час старіє разом із нами стирається як гумка по шкірі кому потрібні ці марні хвилювання моря та невтомного мовчання від розпачу іноді хочеться плакати і відвертатися від тих хто каже болить тільки у тих хто ще живий не впадай у відчай чувак які безглузді слова ми говоримо одне одному випадковим знайомим і самому собі відчалюючи від берега пам'ятай камінь який кинули у воду колись виростає до розмірів Америки наповнюючись захопленням та розчаруванням запізнення на свято завжди виявляється найкращим доказом присутності долі у цій гонитві за щастям
виживе тільки листя ніколи не бачив стільки як цієї осені і дерева стоять босі наче тільки вийшли з води і ще тремтять від холоду а ти ти ще не забув як воно коли можна було побачити зірки не піднімаючи голови над обрієм
я всім кажу геть інше щоби у кожного була своя історія про мене одним кажу що кохаю іншим що не кохаю а собі нічого не кажу хто його знає чим все закінчиться
