Періодично повертаюсь до книги «On Earth We’re Briefly Gorgeous» Оушена Вуонга, бо читати одним шматком її не можу. Про що книга? На це питання важко відповісти. Про життя, яке ніколи не спиняється, війну, яка ніколи не закінчується; про прийняття, співчуття й нерозуміння. Це лист сина до матері, яка не вміє читати. Я натрапила на неї випадково і, буду відверта, від книги з назвою «На землі ми ненадовго прекрасні», я очікувала поезії. Не книгу поезій, а книгу, написану поетом. Власне, це я й отримала :) Вона схожа на споглядання за водою: хвилі, що набігають одна на одну. Знайшла кілька фраз, над якими варто було б подумати довше, та я утримуюсь від цього. Гадаю, цю історію треба просто читати, дозволяючи їй існувати так, як цього потребує поезія — без пояснень. Та один абзац все ж зберегла. Коли читаєш книгу, що зачіпає питання війни, сидячи при цьому без світла/переживаючи повітряну тривогу, деякі речення відчуваються так гостро, як міг би відчуватись уламок чи опік. until august | #книгоогляди