Пункт А
РАПТОВА ВТРАТА
Згадайте свій парк. Алею, де вас «вигулювали» у возику: «Яке смішне кучеряве! Хлопчик чи дівчинка?» Бордюр, об який перечепилися й подряпали комусь окуляри м’ячем, а потім «відкуплялися» наліпками й орендою планшета. Лавицю, де вперше відчули тепло хлоп’ячої п’ятірні на своїй: «другий лад, шоста струна…» – різались пальці металом струн, і губи – невмілим цілунком. Згадайте галявину навпроти мушлі-сцени, де протоптали кожен сантиметр стоп старшокласника, репетируючи шкільний вальс.
А тепер уявіть, що ваш парк – випалений.
«Вигнання ґрунтується на існуванні рідної землі, любові та реальній прив’язаності до неї. Універсальна істина вигнання не в тому, що людина втрачає цю любов або домівку, а в тому, що кожному вигнанцю притаманне відчуття раптової, небажаної втрати»1
Втрата домівки – не лише фізична, а насамперед – ментальна. Дім як звична, комфортна реальність щезає назавжди – не лише в мить прильоту ракети в будівлю, але з початком проживання
почуття небезпеки у себе ж удома. Як у тілі, що стало тобі чужим після зґвалтування. Коли груба чоловіча долоня «вгризається» у незайману плоть, як перша бомба – в чисту, висаджену квітами площу. Тоді стається зазіхання на свободу, особистий простір, право вибору і пам’ять. У людей з будинку Харківської ОДА вибору не було. А тепер там ізсередини можна побачити небо. Лише пахне воно вогко і чужо.
В одне з моїх повернень гуляли з подругою центром і, вкотре зачувши той трунок (вам теж напрошується співзвучний епітет?), вона сказала: «Коли будівля має такий запах, вона вже мертва».
Чим більше стає таких будівель, тим дужче наростає – слизьким пагінцем усвідомлення прокльовується з глибини –
чуття присутності чужого.
Он, навіть Шевченко на Сумській – і раніше хмуробровий – під вагою нового, набитого дошками й піском кожуха ступає затертим до «золота» чоботом ще важче, бусурманиться. І Сковорода з добрячої висоти п’ятиповерхівки споглядає котловину уздовж усієї Римарської і гадає: скільки ж іще тих ловів?
І на площі Свободи вже не почуваєшся свобідно. Виходить геть химерно: як це – у центрі Слобожанщини, що виросла на слободах, не почуватися свобідно?
І місто під тим Дамокловим мечем війни, як з кіт Шредінгера під дією можливого розпаду ядра – живе і мертве водночас. Як у ньому знову відчути дім? Як повернути вирване?
1 –
«Культура й імперіялізм» – Едвард Саїд
(продовження в наступних дописах)
#essai_des_essais
