Для старих дідів типу мене час дуже відносний – наприклад, для мене 2010 рік це, звісно, давно. Але не давно-давно, а так, нещодавно давно. Не 90-ті ж і не 2000ні, а так, наче позавчора, просто 14 років тому. Так от. Просто щоб вдуматься в ці цифри і слова. В 2010 році в Запоріжжі місцеві комуністи поставили пам’ятник Сталіну. І він там навіть якийсь час стояв, поки йому спочатку не відбили голову, а потім не підірвали постамент місцеві націоналісти. Водночас, в тому ж році націоналістам було офіційно заборонено проводити у місті марш на честь Бандери, Шухевича і вшанування бійців УПА. От коли хтось каже, типу ну і що дали ваші революції гідності, ну і шо ви досягли із своїм націоналізмом, блаблабла, все стало гірше, війна, хуйня. Ви просто згадайте, що ще якихось 14 років тому якісь фріки на повному серйозі могли в Запоріжжі цілком офіційно втулити пам’ятник Сталіну і шось біля нього празнувать. Зараз це звучить абсолютно дико, так? Зараз у більшості українців просто не викликає питань, чи був Голодомор, чи винен Сталін в смертях мільйонів українців, чи мають право люди вшанувати пам’ять бійців УПА. Так що ми щось да досягли, я вважаю. Хоча б змоги не терпіти на вулицях пам’ятників власним мучителям.