Перун І кинули його кияни. І був наказ: як де пристане, Відбить його від берегів – І лиш тоді лишить старого, Коли перейде за пороги. І він поплив. І так пливе безустання, Кремінно вирубаний з дуба; Ріка, від віку йому люба, Його несе до цього дня. І зараз ось, немов у човні, Пливе по хвильній широті... Як блисли вуса золоті Під кров’ю місяця впідповні!.. Ізнов на галяву між хмар Багряне викотилось коло... І знову блиска срібне чоло І злотний вус горить, як жар... Буремна ніч – його доба: Як не несло б його глибоко, Із нетрів рокотного току Тоді він завжди видиба. Пливе, прадавньої снаги, Грози прапервісної повен. І часто-часто його човен У наші стука береги. О. Стефанович 🟧Забута Спадщина #Поезія