[☧]ЛЗУТ.

«Корони та престоли: критика та баталія.»

–•–
Існує найвищий порядок буття, який глибоко вплетений у тканину нашого існування, що перебуває у постійній тязі до Світла. Єдиний принцип, що стоїть над людським розумінням і заперечує лінійний рух часу, є принцип влади як умови самої сутности світу. У правителі, у спадкоємности та в монархії ми бачимо весь глибокий, незмінний принцип, що проростає крізь історію та тримає її на гранях Не бесного й земного. Ми бачимо цілковите тяжіння до джерела абсолюту. Кожен порив до відокремлення завжди зрештою приводить до ще більшого прагнення до повернення до єдиного, і це є відгоміном вищого порядку, втіленого у правителі. "Даний для царства, даний від Бога нам монарх (Послання до Римлян 13:1-2), царювати він повинен серед смертних во плоті, але безсмертних во Христі, виконуючи обов'язок перед Богом".
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 8.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Розклад безкастових суспільств»

–•–
В ім'я Господа, Який створив світ з мудрістю, даючи йому лад та порядок, щоб кожна частина творіння виконувала свою роль. Народи, як і людські душі, мають своє місце в цьому Божому устрої, і коли цей порядок порушується, настає руїна. Народи, без встановлених каст та гієрархії, що відкидають Божий порядок, схожі на дерева без коріння. Вони не мають твердої основи і, через це, легко піддаються бурям і руйнуванню. Безкастові народи, що не визнають чіткої гієрархії, призводять до того, що їхня спільнота розпадається, а кожен індивід прагне вирішувати своє питання за своїм бажанням, не слухаючи мудрости тих, хто має керувати. Ось бо як тіло має голову, що править ним, і серце, що його живить, так і народам потрібно мати тих, хто стоїть на сторожі істинної правди та чеснот. Тому нехай будемо як паства у стадові праведному, що віддана пастиреві, який веде їх праведними шляхами. Бо де немає пастиря, там розбредаються овечки, кожна у свій бік, і попадають у лапи вовків та в ями темряви. Нехай же возлюбимо порядок, що від Бога, і слухаємо тих, кому Бог доручив наставляти нас, щоб уникнути руїни та зберегти мир, бо руїна приходить до тих, хто не має єдности, а єдність – це дар Святого Духа, даний усім народам для спасіння.
–•–
Автор - Дмитро Донцов.

Сторінки - 18.

Дата публікації - 1941.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Цезар Август" у "Новій науці" Віко: Монархія як засіб від демократії»

–•–
Монархія — принцип, який врівноважує надмірности людського «я». Самоусвідомлений та впертий індивідуалізм руйнує людське єднання, вбиває почуття причетности, змушує людину зникати в безмежности власних егоїстичних прагнень. Цезар Авґуст, постать, яку Віко обирає для ілюстрації свого аргументу — це не просто імператор, не просто символ імперії, а приклад сили, яка врівноважує людське прагнення до хаосу. Він є втіленням вимоги божественного Провидіння, що несе за собою беззаперечний порядок, в якому індивід змушений скоритися задля більшого блага. Монархічна мета — поворот від егоцентризму до побожности, від роздробленої свідомости до зосереджености на одному центральному принципі. І коли демократія, за Віко, вироджується у власний антипод, монархія залишається як остання можливість для збереження порядку і повернення до джерел людяности.
–•–
Автор - Ганса Блом, Джон Крістіан Лорсен, Луїзи Сімонетті.

Сторінки - 15.

Дата публікації - 2007.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

« Про те, що всі королі були батьками родин. »

—•—
Якщо послух батькам безпосередньо належить за природним законом, а покора князям - за посередництвом гуманної постанови, то яка причина, щоб закони природи поступалися місцем законам людським? Як ми бачимо, влада Батька над своєю дитиною поступається місцем і підпорядковується владі Судді. Якщо ми порівняємо природні права Батька з правами Короля, то побачимо, що вони єдині, без жодної різниці, а лише в широті або обсязі: як Батько над однією сім'єю, так і Король, як Батько над багатьма сім'ями, поширює свою турботу на збереження, годування, одягання, научання і захист всієї Співдружности. Його війна, його мир, його суди і всі акти його суверенітету спрямовані лише на те, щоб зберегти і роздати кожному підлеглому і нижчому Батькові, а також їхнім дітям їхні права і привілеї; так що всі обовязки Короля зводяться до універсальної батьківської турботи про його народ.
—•—
Автор - Роберт Філмер.

Сторінки - 8.

Дата випуску - 1680р.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ спільно зі [☧]ᏗЗᎩᎢ

«На п'єдесталі думки: гієрархія»

–•–
Метафізична основа цієї роботи зосереджується на тому, як гієрархія, відображаючи сутність Бога, стає канавою, через яку виливається божественна благодать. Кожен член Церкви, від верховного пастиря до найменшого слуги, має своє призначення в цій божественній симфонії спільного блага. Святитель Іоанн Златоуст наголошує на природности гєрархії, яка існує у всіх аспектах творіння, вказуючи на те, що кожна істота має своє місце у божественному пляні. Це вчення відзначає важливість служіння і відповідальности, яка лежить на вищих шарах, котрі, за словами святого Авґустина, мають діяти як слуги Бога. Ставимо на перше місце - принцип Церкви. Тут, у святих переданнях Апостолів, закладена мудрість, що вказує на священний шлях, яким слід іти, аби зрозуміти божественну гієрархію, що пронизує як духовний, так і соціяльний порядок.
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 7.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Межі порожніх ідей»

–•–
Чи варто слідувати за обіцянками «свободи для всіх» і «влади для кожного», якщо, як показують часи, такий шлях веде до безладу і роздроблення? Там, де влада поділена на безліч рук, не можна очікувати єдности й сили; де кожен недосвідчений обирає свій шлях. Дух епохи, що веде нас до занепаду, потребує нових рятівних рук, як і руки Шарля Морраса у Франції, що прагнули відродити силу нації. Чи можемо ми відродити цю велику ідею? Чи здатні ми, споглядаючи на минуле, черпати натхнення для майбутнього? Нехай ця робота стане закликом до боротьби, свідченням незламности перед лицем безвідповідальности і розпаду. Не бійтеся вивести на світло темряву, що ховається за оболонками політичних концепцій. Коли ми ставимо запитання про справжню суть Держави, ми не можемо оминути концепцію абсолютної справедливости, що повинна панувати над усіма законами.
–•–
Автор - Шарль Моррас.

Сторінки - 11.

Дата публікації - 1937р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Витоки сенсу роялізму»

–•–
У питанні єдности — єдности політичної, стоїть питання пред до його вирішення. Єдність — рух до перемоги усіх низьких ідеялів, задля здобуття вищих ідеялів; Роялізм — це не просто прихильність до королівської влади, рояілзм — це відданість вищому ідеялу єдности. І єдність здобувається формально, не в пляні згуртованости влади або децентралізації!! Тільки в сильній та могутній владі, до якої йдуть шляхетні роялісти. Демократія, занурена в постійні спроби знайти компроміс між протилежностями, затьмарює розуміння єдиного й непорушного. Лише монархія, обґрунтована в Божественному авторитеті, може дарувати своєму народу відчуття істинного шляху, що може вести тільки у верх. Монархія — це передвічна аксіома, з метафізичною сутністю, неприступною перед імпульсами хаосу. Монархія — це не вибір, а єдине і остаточне призначення, де влада короля не розчиняється в голосах, а є вічним світлом, що освітлює шлях Держави в абсолюті з Ладом єдиного Бога Христа.
–•–
Автор - Юрій Шатковський. Микита Шевченко.

Сторінки - 3.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Монізм у королівській владі»

–•–
Апофеоз праведної монархічної ідеї — твір, що спалахує на захист сакральности монаршої влади. У Роберта Філмера — це тверде слово серед демократичного туманну. У ідеях ґеніяльного пана вирує непримиренна боротьба за істинну природу авторитету, яка висловлена крізь могутність. Розмірковуючи над природою людського існування, робота закликає до повернення до справжньої величи. Тут зустрічаються гоббсівська концепція абсолютної влади. Як сказав Філмер: «... Я люблю будівлю Гоббса, а водночас не люблю його фундамент...». Справжня ідея не може бути побудована виключно на людському страху й інтересах. Королівська влада є не суспільний договір, а божественний закон, природний.
–•–
Автор - Роберт Філмер.

Сторінки - 11.

Дата публікації - 1652р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Абсолют Єдиного»

–•–
У цій праці піднімається одна з фундаментальних тем — абсолютність і незмінність Бога, який виявляється у двох ключових образах: ЯХВЕ, Бог Старого Завіту та Ісус Христос, Месія і Цар Нового Завіту. У центрі дискурсу — непорушність тези про те, що Христос не є просто пророком чи моральним учителем, а є втіленням самого ЯХВЕ, Господа, який створив і панує над усією реальністю. Тут досліджується тісна, хоч і часто забута, лінія тяглости між Царем Ізраїля і Царем усього сущого, Яким є Христос. Кожен акт божественного втручання, кожен прояв Божого промислу в історії людства — це прояв однієї й тієї ж сутності, що зібрана в особистости Христа. Його жертва і воскресіння не тільки виправдовують людство, але й остаточно підтверджують Його верховенство над усім світом.
–•–
Автор - Барт Ерман.

Сторінки - 13.

Дата публікації -2016 р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Душа міста»

–•–
В умовах сучасности, коли урбанізація сформувала нову соціяльну парадигму, Освальд Шпенґлер представляє погляд на феномен міста. У цій роботі, що є логічним продовженням його культурно-фільозофських роздумів з праці «Занепад Европи», Шпенґлер розглядає місто як центр цивілізаційного занепаду через зневагу до свого буття — села, баченого крізь призму европейського традиціоналізму. Він спостерігає за глибинними змінами, що торкаються не лише політики чи економіки, але й душі европейської людини, яка втрачає зв'язок із природним порядком буття. Місто стає символом кінця культури і переходу до цивілізації, де людська екзистенція підкорена механічному ритму життя. Цей текст, перекладений для українського читача, дарує можливість відчути гостру актуальність Шпенґлерової думки в сучасному світі, де питання кризи культури стають дедалі більш значущими.

–•–
Автор - Освальд Шпенґлер.

Сторінки - 14.

Дата публікації - 1918р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Криза европейської культури й Україна»

–•–
Донцов зриває маски з сучасного світу, що задихається у своєму духовному розпаді. Перед нашими очима постає Европа, ослаблена хворобою рівности й безбожництва — Европа, що здала свої святині на розтерзання натовпу, подібно до того, як Франція віддала себе на розп’яття революційним демагогам. Україна, йдучи цим шляхом, повинна повернутися на роздоріжжя й піти до праведности. Лише шлях відмови від чужих, ліберальних ідей може зберегти Україну від занепаду, якого зазнала Европа. Сьогодні, як ніколи раніше, національна еліта має взяти на себе відповідальність за відновлення державного ладу, що ґрунтується на християнській правді й вічних принципах традиції.
–•–
Автор - Дмитро Донцов.

Сторінки - 37.

Дата публікації - 1941р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Загальні революції. Занепад мистецтв та моралі»

–•–
Тисячолітній порядок речей, що стоїть на стовпах традиції та непорушної гієрархії, нині похитнувся, розірваний дикими ідеями так званої "революції". Смертельна отрута цих бунтівних умів просочила основи европейського та світового суспільства, розчиняючи його у хаосі та безладі. На кожному кроці вони виголошують брехливі гасла , тоді як насправді — це лиш марна спроба підмінити божественний закон людським свавіллям. Бональд влучно викриває цей обман у своїй праці. Республіканізм, який проголошує люд джерелом усієї влади, невблаганно веде до знецінення божественного авторитету. Коли людське волевиявлення ставиться вище Божого закону, наслідки неминучі — у серцях людей народжується атеїзм. Люди, що зводять на престол власні бажання та примхи, відкидають вічну істину, яка дана нам через Христа. Вони більше не визнають своєї залежності від вищої сили, вважаючи, що можуть керувати своїм життям та суспільством, не покладаючись на Бога. Ми всі є дітьми Христа, і лише через Нього можемо досягти спасіння.
–•–
Автор - Луї Габрієль Амбруаз де Бональд.

Сторінки - 4.

Дата публікації - 1796р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot‌‌

«Campus Martius»

–•–
Література — не лише збірник слів і думок. Література — дзеркало духу нації, меч, що веде її до висот або зрадливо відчиняє ворота руїни. Історія свідчить, що вона формувала цілі народи, вирощувала героїв та приводила до падіння цивілізацій. Англія, Франція — країни, де літературне слово стало зброєю і шляхом для національної самосвідомости й думливих переворотів. Література або будує, або нищить, бо в ній закладено вибір: стати джерелом світла чи посіяти темряву. І цей вибір завжди за тими, хто її творить і читає. Чи згадувати про роль літератури в усвідомленні свого «я» — раси, будівничу роль слов'янських літератур для своїх народів? Чи мало говорять імена Шевченка, Караджича, Міцкевича? Так само роль літератури в запровадженню упадку власної духової раси є велика. «Література без відпорности, без гордости, без віри в вищість своєї раси — відчиняє кордони для чужих духових орґанізмів, відчиняє шляхи для хаосу незсинтезованого почуття». Але як впливає література на національну самосвідомість? Як вона може бути зброєю або зрадою? Варто, врешті-решт почитати цю роздумливу й фільозофську працю Юрія Липи.
–•–
Автор - Юрій Липа.

Сторінки - 12.

Дата публікації - 1934р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot‌‌

«Парадигма божественности»

–•–
Завданням цієї праці — вихід за межі звичних катеґорій. У даній роботі досліджується тонка тканина істин, що визрівають у взаємодії абсолютного й обмеженого, трансцендентного й втіленого. Концептуальний аналіз глибинного зв’язку між божественністю та її проявами в людській історії; про Христологію Апостола Св. Павла, що викликає не лише запитання, але й утворює простір для нових інтерпретацій. Модель божественности досліджує не стільки очевидні теольоґічні тези, скільки невидимі імпульси, що ведуть від онтольоґії до нескінченности.
–•–
Автор - Кріс Бруно, Джон Лі, Томас Шрайнер.

Сторінки - 16.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

«Томасіанська традиція і теорія абсолютної монархії. Частина II»

–•–
Томасіанська традиція завжди мала одну мету: обґрунтувати непорушний порядок речей, де король — буття метафізичної єдности світобудови, носій сакрального принципу, вкоріненого в божественній необхідности. Абсолютна монархія в цій концепції — шлях до відновлення світу, втраченого в хаосі, вона реорґанізовує буття, надає сенсу існуванню індивідів і їх місцю в гієрархії. Таким чином, томасіанська традиція виводить абсолютну монархію з рівня політики до рівня метафізики, де влада — це більше, ніж управління; це вічний архетип порядку, що структурує не тільки державу, але й саме буття.
–•–
Автор - Вільям Говард Грінліф.

Сторінки - 7.

Дата публікації - 1964р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot