​​Леонід Первомайський ПОЇЗД ВІДХОДИТЬ З циклу «Харківські елегії» Поїзд відходить за двадцять хвилин. За годину поїзд відходить. За шість і за вісім годин поїзд відходить. В скреготі, в хлипах, в димі поїзд відходить. У безвість. В ридання. В дим. В блискавки вітру. В його божевільну гонитву. В прірву степів і бездонні колодязі міст. В рейок тремтіння. В дощі, що закинули кітву в озеро дальності, відстані, простору, тьми. Відстань і швидкість. Забуті дороги кохання. Час і зупинка. Поїзд відходить. За мить поїзд відходить. У зливу. У хмари. В ридання. В сонце. Відходить! Відходить! Відходить! Зі тьми. Як бомба котиться верста і вибухає невловимо... О, полустанків тихий став, що наростає вузловими! О, чулість вітру і перон, як трупом, критий жовтим листям, І тихих зустрічей пором на озері прощань імлистім. За берегами, де межа, де музика осіння саду — мені не жаль, мені не жаль хвилин прощання і розпаду. Тут падають, як лист, як сон, хвилини, пристрасті, минуле, і знов колишеться вагон у тьму, у ніч, як свист, як куля. О, молодість моя! Мости мого кохання! Як це дивно стежками на вогонь брести... Відходить поїзд за годину. З осіннього в сльозах перону ліхтар останнього вагону. Харків, 1932 Первомайський, Леонід. Пролог до гори. — Х.: ЛіМ, 1933. — 120 с. Художник Василь Седляр. #наші20 #ПростоХорошийВірш