Згадався 2014 рік. Тоді на Донбасі запалювалися проросійські сепаратистські гнійники, в Києві панувала атмосфера невизначеності і сум‘яття, нічого було незрозуміло і якось трохи лячно. В якийсь момент по телевізору я побачив зйомки з чийогось телефона, як з території занюханої напіврозваленої військової частини на Схід рушала колона українських військових: старі БТРи, Зіли, Газ-66. Складалося враження, що ця техніка зараз просто розсипеться - такі клуби диму вона випльовувала і так натужно ревіла старезними двигунами. Потім ми ще дізнаємось, що зампотєхі заводили БМП з одного акумулятора, а волонтери ночами з трьох неробочих танків робили один «на ходу». Але тоді я відчув, як шкірою побігли мурахи гордості. Потім таке саме я відчував, коли ми зустрічали 95-ку на Бориспільській трасі - постріляні крази і камази, БТР з відірваним колесом. Потім оборона ДАПу, де люди міцніші за бетон. А потім я відчув цю гордість за Армію, коли ми вивозили родини з Києва на Захід, а вони колонами йшли на Схід. Ми виходили з-під чорного диму, а вони сунули йому на зустріч. Київ, Харків, Херсон, Бахмут, Авдіївка, Куп‘янськ. Мільйон моментів, коли піксель став ознакою мужності, звитяги і якогось безумовного фаталізму. Але що для мене особливо характерне на сьогоднішній момент - в День Збройних Сил… Найголовніше, що нині виділяє ЗСУ на фоні усіх інших Армій - це впертість у затяжній війні з настільки величезним і жорстоким супротивником. Війна ж це не тільки стрибок, надзусилля і героїзм. Це щоденна, нудна, брудна і марудна (це різні слова) робота. Яка і вимагає то стрибків, то танців на голові, то надзусилль, то героїзму. Я певен, що навряд на європейському континенті знайдеться ще така Армія і таке суспільство, здатне так довго тягнути таку велику ношу. Власне, шановні бійці. Немає таких слів, щоб Вам подякувати. Тому просто доповідаю голосом, що завдяки нашим невтомним донаторам - простим людям, яким не все одно - ми продовжуємо лупати скелю забезпечення Ваших лав справними машинами. Сьогодні в ремонті 3 машини, а 4-ту завтра привезуть на лафеті. Одна машина на обкатці. Так, напевне, це не Ваші підрозділи і навіть не Ваші бригади, але дуже імовірно, що ці тачки прикриють якісь Ваші фланги і міцно триматимуть рокадні дороги. Ми не хочемо, щоб в Армії були напіврозвалені корчі. І на своєму мікрорівні ми робимо все для того, щоб Ви замість нескінченних ремонтів просто виконували свою роботу: нищили ворога. Тисну міцно руку усім тим бійцям та воїнкам, з якими ми хоч раз перетинались. Вас вже не одна сотня, але кожен-кожна з Вас неповторні. Слава живим і вічна пам‘ять полеглим. Майте тиху ніч.