вчора був жоский existence момент
у центрі купив собі капучино що виявився гіркішим ніж я думав (а цукру як зазвичай я чомусь не насипав), пішов шукати місце де можна трошки посидіти і попити, знайшов скверик, але там не було лавочок, тільки дивні клумби, сів на краєчку порожньої клумби, й переді мною постав фасад старого будинку початку 20-го століття (може раніше)
на фасаді (а він був у темряві й не підсвічений) грали неонові кольори від величезного екрану через дорогу
йде чи то мжичка чи то снігодощ і приємно освіжає шкіру обличчя, гіркота кави вже якось і не відчувається, у навушниках грає мертвий півень
я на секунду ніби випав із реальності де є час, от ніби нічого більше немає, тільки малий острівець де я сиджу і дивлюся на граючий неоном старий фасад у напівтемряві під акомпанемент мжички з неба
і це було кайфово
треба ще
#моє
