любові як в книгах давно не існує, ми вигадали усе, що до того ще чули.
і так ви готові до цієї розмови, досить жити в переконаннях, що буде ще "слово".
слово про кохання, ці вільні сонети, пісні із зізнанням, "ех ці юнні поети."
а я і не краще, також про це напишу, у мене ще з болем, багато про що промовчу.
я більш не напишy, мене дістало усе це.
"я кохаю жінок і чоловіків ще здається."
я втомилась від слів, що "ким мені бути?"
сльозу проронити, чи краще забути.
"я більш не напишу" сама собі ж брехні, краще забути і звільнити усе це.
чи вирішить "слово" коли про нього заявиш, усі мої вірші забули не знавши ж.
скільки думок про які ви не чули, я не напишу про все, ви не скажете "збулись".
це не таро і розклад не програвся, мої вірші забудуться так про них й не дізнавшись.
кохання таке ж, його завтра не знайдуть.
або його тіло, або ж серце не справжнє.
воно скоро згниє, як і почуття до неї.
збрехала всім вам аби втішитись з сéбе.