✨...Все навалювалося один за одним. Навчання, проблеми з батьками, чвари з друзями... Хотілося просто втікти від усього хоча б на мить та видихнути. Дозволити собі забути про все та відпочити хоча б секунду. Здійснити перезапуск власної нервової системи. Єдам дуже сильно цього бажав. Настільки, що в голові вже закрадалися думки покинути все й чкурнути на інший край світу. Де його б точно ніхто б не знайшов. Проте він не міг. Студентам сесія влітку прописана як ліки від хвороб. Неприємні, гіркі, але необхідні. Ось і хлопець застряг у цьому колі пекла: вивчив — здав — наступний екзамен.
Йому залишилось небагато. Лише один і він вільний. Проте чомусь підготовка до цього іспиту стала найважчою...
Інформація не запам'ятовувалась, жахливо хотілося спати, так ще й батьки не підтримували зовсім. Рятівником стало одне єдине смс від людини, про яку Єдам успішно забув із усім цим пеклом...
"Хей, я збираюся в Париж... Хочеш поїхати разом?"
І Єдам їде. Забиває на все та після останнього іспиту стрімголов біжить додому. Зібравши необхідну кількість речей, швидко добирається до аеропорту. Щоб потім разом дістатися місця призначення. За руки тримаючись, йти з якогось паризького магазину із повними пакетами їжі. Наробити купу різних фотографій, від яких потім відчуватиметься тепло. Побачити на власні очі сяючу Ейфелеву вежу вночі та влаштувати невеликий пікнік біля неї. Відчувати чужу голову на власних ногах, перед цим зручно розмістившись на траві. Забути за всі турботи, щоб раптом отримати смс...
— Сонміне... Я пройшов! Я здав! — зі сльозами на очах затараторив молодший. Він радісно плигав по траві, будучи нарешті справді щасливим.
— Уявляєш, хьоне? Я зміг! — продовжував радіти Лі, допоки його не спіймали в обійми. Такі теплі й великі, що сховатися від усього світу можна було.
— Вітаю, Єдаме, я вірив у тебе, — пошепки каже старший, торкаючись щоки кінчиком носа. Роблячи вигляд, що зовсім не помітив рожевого відтінку на чужих щічках...✨by banghanseo