Щоразу ловлю таку дереалізацію, коли бачу, що на мене можуть бути підписані доволі масивні акаунти. Та й загалом, різноманіття сфер, люди з яких оцінюють мою творчість. Дабери, художники, музиканти, колеги едітори, кавермейкери, косплеєри, і я не певна, що перечислила усі. Ніби вже три роки у сфері, набула навичок, а все одно відчуття, наче я ще зовсім літл та не дуже знана в колах, за якими слідкую (про літл правда, оскільки три роки не великий проміжок часу, але все ж). Якщо бачу щиру радість у людини, на яку підписалася взаємно, випадково пересіклася в інших соц-мережах з людиною, що слідкує за мною, чую про те, що могла надихнути когось також спробувати себе в монтажі - завжди дивуюся наче вперше. А ще історії про те, що допомогла комусь знайти для себе щось зовсім нове. Таке, що запало в душу і також наштовхнуло до створення чогось свого, унікального. Мені мій вклад в українську спільноту завжди здається не таким значним, але такі речі змушують задумуватися, що можливо я роблю не так вже й мало, і мене справді визнають як ниточку цієї павутини. Дивно, але приємно водночас