Таке специфічне відчуття, коли президент твоєї країни говорить не для тебе. Демонстративно зосередившись на якихось інших людях чи то всередині країни, чи то за її межами, він зневажає усіх інших. І ти розумієш, що твої інтереси, інтереси твоїх дітей, твоє уявлення про те, як має існувати країна, які цінності захищати, на яких принципах будуватися - все це буде знищене при першій же нагоді з великим задоволенням. Ми - як це сказати? - ідеологічно чужі, протилежні за світоглядом. Ми огидні одне одному, між нами нема нічого, крім взаємної зневаги. Для мене важливо щодня нагадувати собі, що Зеленський не тотожний з Україною, що крім нього і всього того, що він привів на провідні посади і витягнув на поверхню, існує інша Україна, яку я вважаю справжньою. Я знаю цих інших людей, я бачу, як вони самовіддано працюють. Як їх стає щораз менше, як на їхні місця приходять їхні діти, і сподіваюся, що ми якось протримаємося, що ось те потворне і нікчемне, яке зараз панує, що воно не вічне. Зрештою, що українці згадають старі добрі часи і ще поганяють цю нечисть лопатами.