З новинками про "Дрімкорну" повість. Несподівано під час написання я виявилася, що кінцівка яку я заготувала, точніше обставини, що вели до неї, виглядали дещо механічно й дивно, бо я завжди прописую плани не дуже детально, особливо, до маленьких родіт, тож я зробила дещо іншу, відкриту кінцівку. На якій ви, мої любі читачі, могли би зупинитися, але ні я. Я хочу зробити так як зробила моя подруга: написати хорошу й погану кінцівку, адже мені здалося цікавим написати трішки більше про пригоди Лілі й дати їй змогу подолати декотрі труднощі або... фатально провалити їх) Ох так, я також дам змогу й другорядним героям розкритися краще. Я не планувала прив'язуватися до цієї історії, хотіла зробити її короткою, божевільною з таким собі ефектом "Ідеальної синіви", але не тут то було. Тож, я потрапила в ту же пастку, що й мій улюблений Макс Кідрук, коли писав "Не озирайся й мовчи". Тепер це і повість, і роман водночас. Я полюбила "Дрімкор", він став моєю саморефлексією на тему війни, тривожності й болю, який приходилося, на жаль, комусь з нас відчувати. Також я люблю "Дрімкор", бо я не картаю себе за прописування тамтешніх персонажів. До них я не така строга, як до "Далі1", яка має більшу відповідальність, так як є першою частиною серії книг. А ще я побачила одне оголошення, яке дуже сильно привернуло мою увагу. Це оголошення може дуже мені допомогти, якщо я напишу "Дрімкор" на достатню кількість символів. Я не впевнена, що впораюся, але я не буду на себе тиснути за це. Це лише пасивна спроба, не більш, не менш. Дякую, якщо ви прочитали цей пост до кінця. Надобраніч і все буде Україна