згадала, що постійно боюся малювати кисті і вирішила що найкращий захист це напад [киньте в коми максимальному рандомі положення рук, мені на практику]
поки писала, зрозуміла що використовую забагато тавтології а потім згадала що в українській мові до кожного слова чуть не по 30 синонімів [ніхто би не купляв у мене рекламу, тому це просто поміч тим хто теж строчить]
Мммм…. Хотіла б трошки описати про свої роздуми з приводу особистості Дадзая…
Як на мене, Дадзай – складний та меланхолійний персонаж. Дуже іронічно, але я б це назвала «складний, бо меланхолійний, а меланхолійний бо складний». Те, що він завжди втрачає, про що піклується робить його тільки ще глибшим, бо, як на мене, саме це є каталізатором його думок про смерть та вподобання ідеї самогубства. Хочемо ми цього, чи ні, але задоволення (також від глибокого звʼязка та піклування) – це ледь не єдина річ, яка тримає нас в цьому світі. З моїх власних роздумів скажу, що «смерть – це свобода з втратою, а життя – вʼязниця болю з насолодою».
Враховуючи це все, я можу припустити, що його придуркуватість це відволікання від того, яким глибоким та складним він насправді є. В аніме нам його буквально показують як генія, і через цю геніальність – він майже вільний бути тим, ким він сам захоче. Майже, бо все одно завжди є те, ким він є насправді: але він може поєднувати…