Волонтерство - це завжди про горизонтальні зв‘язки і довіру. Так, звісно, класичне визначення волонтера - добровільність і безоплатність (!). Наче цього має достатньо, одначе спробуйте змусити людей ефективно задарма робити якусь роботу роками. Тут же, де гроші не можуть бути мотивацією, а субординація - просто лайливе слово, вибудовується цілий паралельний світ. Паралельний світ, де неважливо, хто ти за посадою в цивільному житті, яке у тебе хобі, віросповідання, якого ти походження чи хто твоя родина. Тут суддя може вихідними переганяти тачки на фронт, а консультант з магазину керувати спільнотою, яка за вихідні закриватиме потребу цілого підрозділу в рідкісній шкірі єдинорога, мозкових клітинах колі тищенка та паливних насосах високого тиску, бо армійський дизель - це вже мем. І в таких умовах, в цьому паралельному світі, який, насправді, є ближчим до реальності, аніж те, що показують медіа і соцмережі, практично неможливо працювати наодинці, навіть коли ти працюєш сам. Отакий парадокс. Тільки тут дивним чином вдається за одну добу вивезти з Дружківки поламаного буса на лафеті, при тому що ми з Мартин Брест не маємо ані лафета, ані власних рук, щоб те провернути. Була б це вертикальна урядова організація, то після купи погоджень згідно-відповідно в межах і спосіб надійшли б доповіді, що «немає змоги та бюджету», «доручено-перепідпорядковано», «призначено терміни виконання і телефон відповідального». Якби це був звичайний ринковий бізнес - він би вирішив це питання за фантастичний прайс. У волонтерів так не робе. Повідомлення Sergiy Grishyn, знайомим бійцям 5 ОШБр, і за одну добу (та менше, 20-ти годин не пройшло) суто на довірі та рукостисканнях людей в худі з одного боку і пікселі з іншого, завантажений лафет заїхав на СТО в Київ. Про цього зеленого пепелаца з фізичними формулами на бортах - якось окремо, а поки… Шановні колеги. Ті, хто шукає якісні турнікети і працюючі РЕБи, шиє ноші і плете масксітки, розмальовує гільзи і пише картини для розіграшів, заливає окопні свічки і везе партії хімічних грілок з Європи, хто за каву і пончик десятки годин жене з Європи корчі, хто гарує біля підйомників і комплектує тачки ключами, хто ночами паяє на кухнях дрони, хто виносить у військових госпіталях судна і підтримує вдів та вдівців та робить багато інших активностей, які щодня наближають перемогу і для кого фраза «краще хоч щось, ніж нічого» є моветоном, а якість допомоги є понад усе - честь. Бережіть себе в першу чергу, бо берегти бійців Ви всі вмієте, а от вигорання на рівні прийому антидепресантів чи від‘їзду в справжні психоневрологічні диспансери - воно ж не рідкість. І ще. Такого мерчу немає навіть на житомирській шкарпетній фабриці. Пані Олено, пані Катерино, в серденько. Зі святом, шановні. Майте гарний день.