Олена та Катерина точні, як кур‘єрський поїзд: приїздять раз на місяць з 4-ма чашками лате з макдональдса прямо на СТО, дають гроші на автомобільну гуму і їдуть у своїх справах. У них є діти, чоловіки, турботи, вони не багаті і не олігархші, і я розумію, що ці 40-45 тисяч гривень (залежно від курсу) - це їхні ж недороблені манікюри, завиванці, спа-шось-там і елементарно цукерки їхній малечі. Чесно кажучи, виключно завдяки Катерині та Олені і їхнім цільовим «гумовим» донатам у нас з Мартіном ніколи не виникає дилеми - чи потрібно військові тачки перевзувати в хороші колеса, чи «о, боже, скільки вона коштує, купимо польську наварку». Звідси ж у нас виник внутрішній термін «провести гудрічізацію» (від марки дуже дорогої гуми для позашляховиків BF Goodrich), тобто зустрітися з дівчатами і прийняти їхню допомогу. А ще Олена та Катерина паяють на кухнях фпв-дрони. Я уявлення не маю, скільки воно коштує, але це ж знову мінус манікюр, тістечка і відпочинок хоча б в Карпатах взимку. Одна людина нам донатить по 20 гривень щомісяця. 2 роки поспіль. Я не знаю, які доходи у цієї людини, у чому вона собі відмовляє, але при тому, що кожен донат заслуговує на повагу, цей - чи не помітніший за решту. Бо уява малює дуже яскраві картини відривання цієї зеленої двадцятки від скромного бюджету. Я вже писав нескінченні історії про дітей зі спортивних шкіл, які збирать кошти на ЗСУ, дівчаток, що накопичували на конструктор лєго і всі гроші віддали Армії, хлопця, що віддав кошти зі свого власного випускного в школі. Ба більше. Один донатор щомісяця мовчки перераховує нам 130 тисяч гривень одним платежем. Небідна людина, що важкою працею розвиває власне підприємство (результати роботи якого Ви бачите в кожному продуктовому магазині в Україні) могла б встати в чергу на якийсь всратий електро-роллс-ройс, купити футбольний клуб, нерухомість на мальдівах. Але ж ні. Він просто закриває ремонти військових корчів. І не тільки. Тіло сучасної України зіткане з оцих усіх громадян, які сприймають війну, як свою особисту справу. Незалежно від достатку, віросповідань, гендеру, віку - ці люди ставляться до триндеця на фронті як до своєї власної катастрофи. І от тепер я дізнаюся про оцих потвор з хмельницьких мсек, пенсійних фондів і якихось фіскальних служб. Корупція, хабарі, підробні довідки і такси за подовження справжніх невигаданних інвалідностей (виявляється, таке реально є) - то само собою. Крадуть і грабують так, що ледь пельки не тріскають. Але ж найстрашніше те, що їм реально по-барабану (є вираз міцніше, але ж мене читають діти) на трагедію нашої країни, звитягу ії захисників, і перспективи програшу у війні. Дівчата привозять нам десяток американських президентів і це вирішує питання хорошої гуми для однієї-двох машин. А тут хряк лежить на матрасі з сотнями і тисячами стодоларових купюр. Щоби що? Курва. Нащо ці десятки елітних авто? Куди? Тонни нерухомості, якісь маєтки… це просто якийсь паралельний світ. Нащо це все в готівці? Цією готівкою можна було закрити потреби кількох бригад в автотранспорті, купити скікись там дронів, задонатити моновим, притулам, чмутам, увійти в історію, як благодійники і реально допомогти в країні. Та господи… Могли б закрити всю чергу на дитячі імпланти в серця (чи як воно називається), на які казаріни щороку збирають гроші. Але ні. В історію увійде лише фото свині на матрасі з мільйонами доларів. А скільки таких свиней? Свині, що возять мільйони євро в багажниках, домальовують нулі на відновленні уражених росіянами лікарень, тіхонєчко переходять кордон, бо дєпутат, купують ламборгіні, бо мама прикурила на будівництві підпірної стінки в Києві. І це ж не питання рахування чужих грошей. Це питання підрахунку чужих вкрадених грошей. Різниця фундаментальна. Руки опускаються. Як же я їх усіх ненавиджу. Обмежені, убогі, з відсутністю фантазії, але достатньо розумні, щоб мати «на увазі» всю країну. «Прикурювати» з горя, біди, смерті. Але нічого. Допоки суспільство пручається навалі росіян і підтримує тих, хто тримає фронт - шанс є. А поки. А поки нам зробили титанові брелоки нашого проєкту.